Я програла генетичну лотерею талантів, мене терпіли в танцях за ковбасу – це навчило

У дитинстві мене виперли з гімнастики як неперспективну. Мама за ковбасу запхала мене назад. На змаганнях я зайняла 89-те місце з 92, бо троє дівчат захворіли. На цей раз мама все зрозуміла й віддала мене на танці. Танцювала я за ковбасу, і мене терпіли. Голодні були часи.

А потім з одного виступу прийшли фото, ми довго шукали мене там, поки не зрозуміли, що мене сховали за колоною. Мама зрозуміла.

Потім я була снігуркою в садочку. Підозрюю, теж за ковбасу. Там треба було співати. З того часу я завжди грала ролі вторинного плану: пам'ятаю роль куща й один раз у масовці я була плітками. Їх було багато, і я була одна з пліток.

Так у дитинстві я зрозуміла, що в мене нема талантів. Трохи згодом мама повідомила, що в мене ще і з зовнішністю не вийшло.

Типу програла в генетичну лотерею.

Неймовірне усвідомлення у 12 років, за що я безмежно їй вдячна, бо коли доля не наділила тебе талантами, залишається шукати, як саме можна виграти в інші лотереї, програвши генетичну.

Відсутність талантів звільнила купу часу. Я переводила зошит за зошитом, записуючи історії. Я вчилася як скажена. В'язала светри й намагалася куховарити. Я тоді не знала, що ще може робити жінка по життю, щоб бути успішною.

Я привчила себе шукати свої суперсили. І якщо бачила щось, що мені вдавалося, полірувала.

Я відмовилася спиратися на генетику.

З віком я зрозуміла, що краса – це не зовнішність.

Гнучкість – це не завжди про тіло.

Уміння рухатися в такт – не тільки про танці.

Щоб достукатися до серця – не обов'язково співати романси.

А ще я зрозуміла, що талант розслабляє.

І що наявність таланту не визначає успіх.

І виграти талант у генетичну лотерею – не завжди успіх.

Відсутність дару гартує. Відсутність визнання провокує. Програші виховують. А бажання досягти хоч щось, не маючи нічого, дисциплінує.

Я вдячна долі, що в мене нема талантів. Вдячна мамі, що вона дала зрозуміти мені із самого дитинства, на що я не зможу спиратися. І вдячна бабці за те, що вона показала мені, що не завжди дупцею можна висидіти результат. Іноді треба рухатися.

Я щиро вірю, що я там, де я є, бо програла генетичну лотерею талантів, але виграла ген позитивного мислення і дисципліни. Бо завдяки їм я там, де я є.

Джерело: rudnieva_olga / Instagram

Опубліковано з особистого дозволу автора