+2 Київ
Яким може бути план виходу з нинішньої енергетичної кризи і що робити для недопущення таких криз у майбутньому?
Проблеми на сьогодні в усієї Європи, і ми на фоні деяких країн ще непогано виглядаємо. Але виходи із цієї ситуації в кожній країні свої.
Короткостроково ми план виходу вже втілюємо в життя. Треба обмежити тарифи для населення. Забезпечити, щоб необхідні обсяги газу й вугілля були у сховищах і на складах. Це робиться. Виділити на це гроші. Якщо грошей немає – узяти в борг. Робити це треба максимально прозоро. Тут у нас є певні проблеми, тому що ми з одного державного банку кидаємо гроші на іншу державну компанію, потім вона іншій державній компанії платить, тобто трохи непрозоро це відбувається... А якщо воно непрозоро, то може по кишенях осідати, а в нас вільних грошей нема, щоб хтось кишені собі набивав. Але це рішення. І потім навесні ми будемо сідати й думати, що з фінансовою проблемою робити.
Але паралельно зараз треба закладати механізми, як зробити так, щоб наступного року чи через два роки це не повторилося. І тут, звичайно, пункт номер один – це власний видобуток газу, який треба піднімати. Він у нас зростає у приватних гравців, не дуже сильно, але зростає, і падає у держави. Чому він падає у держави? Тому що програму газовидобутку, кажуть, завалили. Ну, якщо чесно, вона завалилася сама. Тому що там проблема не в тому, що, знаєте, була погана людина: [голова правління НАК "Нафтогаз України" у 2014–2021 роках Андрій] Коболєв, чи [прем'єр-міністр України у 2016–2019 роках Володимир] Гройсман, чи мер Полтави, чи хтось іще, – і вона завалила. Приберемо, поставимо гарну людину – і газ піде. Не піде.
Як завалилася знаменита програма "20/20", за якою наша держава мала добувати 20 млрд м³ тільки державного газу вже минулого року? Дуже просто. Місцева влада в Полтавській області, де основні поклади газу, не давала ліцензії. Різні кримінальні і фінансові угруповання цю владу активно корумпували, щоб вона не давала ліцензії "Нафтогазу", а натомість давала їм. "Нафтогаз" не міг розібратися, як йому взагалі бурити. Робили це за жахливими технологіями 70-х років. Споганили, вибачте, певні газові пласти. Вони виявилися неспроможними добувати сучасними технологіями і в тих складних умовах, у яких уже треба добувати газ. Тому що газ, який легко добувався, добули в Україні ще в Радянському Союзі в 60-ті роки. Там, де в Західній Україні в нас тепер газосховища. Центральна влада "Нафтогазу" не допомагала. Заважала, гралася в політичні ігри. Тобто всі відстоювали якийсь свій інтерес, був хаос, безлад, і сама система не працювала. Через це в нас завалилося газовидобування. І якщо ми зараз там поміняємо людей і з тією ж системою знову будемо пробувати добувати газ, гарантую – буде те саме. Ніякого зростання видобутку не буде. Тому треба міняти систему.
Що значить міняти систему? Треба залучити світові компанії, щоб вони нам добували газ. Це не означає, що ми маємо продати їм свої надра. Абсолютно ні. Не треба цього робити. Але можна спокійно на умовах концесії або так званої угоди про розподіл продукції здати їм ті нові ділянки, які "Укргазвидобування" (ця компанія в "Нафтогазі" займається газовидобуванням) не здатна сама освоїти. Залучити їх, укласти з ними контракти, щоб частину цього газу вони віддавали нам за обмеженими цінами. Якраз цей газ буде йти населенню. А далі ці компанії продаватимуть газ промисловості, експортуватимуть його. У принципі, вони спокійно за пару-трійку років зроблять нас енергонезалежними. Оце реальне серйозне рішення, а не балачки. Воно не про те, що дупи в кріслах поміняти і все типу вирішиться. Не вирішиться. Ніколи ці зміни дуп у кріслах в Україні нічого не вирішували. Вирішує зміна підходу. Це перше, що треба зробити. Це означає, що "Нафтогаз" треба реорганізувати. Потрібно чесно сказати, що "Нафтогаз" – це просто постачальник газу для населення. А з цими інвесторами має працювати, укладати контракти й добувати разом із ним газ компанія "Укргазвидобування".
Друге рішення – нарешті запустити програми енергоефективності, вкласти в них гроші й перестати жалітися. Так, вони довго окупаються, років за п'ять. Проте це реальний спосіб фізично знизити споживання. Тому що якщо поутеплювали будинки, поремонтували теплоцентралі там, де з труб іде пара, [то будуть менші втрати палива]. Менші втрати – менше газу треба взимку. Відповідно, менше залежності від того, а чи не вимкнуть нам росіяни газ.
І третє рішення – та розберіться вже з тими субсидіями! Досить абсурдних норм! Знаєте, як це робиться? Їх придумують у Мінфіні й Мінсоцполітики. Сідають люди, відірвані від реальності. "Ну, давайте, якщо два автомобілі і їм більше ніж 15 років (а може, більше ніж 14 років чи 20 років – як на душу ляже цій людині), тоді не даємо субсидії, а якщо тільки один такий автомобіль, то даємо". Із цим треба капітально розбиратися й реорганізовувати систему. Мінфін і Мінсоцполітики все-таки мають зробити її зручною для людей. Так, звичайно, ми не можемо роздати гроші всім. Мільйонерам точно не треба давати субсидії. Але зараз, в умовах, коли не вистачає газу, не вистачає ресурсів, високі тарифи, думати треба не про те, як зекономити на субсидіях, а про те, як ними забезпечити всіх, кому це потрібно.
Ці три рішення – видобування газу за допомогою світових компаній, інвестиції в енергоефективність і реорганізація системи субсидій так, щоб вона була зручною для людей, – [можуть поліпшити ситуацію в енергетичній сфері]. За пару-трійку років це вирішить велику частину наших енергетичних проблем.
Джерело: Pavlo Kukhta / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
