+19 Київ
Порубкові рештки бюрократичного дна.
Кожне наступне рішення Міністерства реінтеграції доводить: тут безодня. Десятки людей займаються тим, що чимось займаються. Напрацьовують рішення, сам факт яких змушує сміятися й плакати одночасно.
Свіже дно дна. Міністерство реінтеграції забезпечило переможне рішення уряду для прифронтових територій. Просто прорив. Тепер (увага!) на прифронтових територіях... Ні, не евакуація, окрема логістика, забезпечення базових потреб, особлива увага до медичної системи чи ще щось. Безоплатна заготівля дров.
Ну, як дров – порубкових решток, які залишаються після вирубки.
Ще раз. Міністерство реінтеграції пафосно звітує про перемогу: там, де долітає все, що може вибухати, там, куди бояться завозити продукти, а лікарі залишилися здебільшого військові, там можна безкоштовно позбирати те, що залишилося після вирубки. Гілки. Щепу. Деревний пил. Безумовна перемога дурості над здоровим глуздом.
Пропоную не зупинятися. Не всі перемоги переможені, досягнення досягнуті, і глибина безодні безглуздя дозволяє пірнути глибше.
Можна дозволити безкоштовно вдихати кисень, наприклад. Чому ні? Або без додаткової оплати використовувати дощову воду. Величезне потенційне поле майбутніх перемог прямо під ногами. А як буде звучати!
Просто уявіть: "Нарешті мешканцям прифронтових населених пунктів стала доступна дощова вода – усі збори на природні багатства скасовано!" Гучно. Нахабно. Яскраво. Якби не одне але. Усе це просто апофеоз кризи державного управління під час війни з боку купи урядовців.
За це люди отримують зарплату, що мінімально дорівнює місячній сумі допомоги 23 вимушеним біженцям. З тих самих прифронтових територій. Зарплату за рішення щодо порубкових решток, які залишаються після вирубки.
І більше того – за нахабство вихвалятися цим рішенням перед мільйонами біженців і мешканців по лінії фронту.
Тут просто немає вже чого коментувати. Лише запитати: а що в нас із підвищенням податків? Може, пошукати скорочення витрат серед цих безпорадних бюрократів?
Джерело: "ГОРДОН"
