-1 Київ
Я, Надія Савченко, як виборець, а не політик, думаю про все, що зараз коїться в українському політикумі.
Як лідер для України Гриценко при всій своїй силі, амбіціях і навіть чесності – слабак!
Анатолій Гриценко. Особисто я бачила його "вживу" три рази в житті по п'ять хвилин.
Першого разу, коли мені було 23 роки, я була рядовим Збройних сил України, оператором ПТУР-26 протитанкового відділення 13-го окремого батальйону 95-ї бригади аеромобільних військ і збиралася вступати в ХУПС (Харківський університет Повітряних сил) на льотчика-винищувача. Анатолій Гриценко тоді був міністром оборони України.
Не думаю, що він мене пам'ятає з того часу, коли як міністр оборони дав мені дозвіл як особі жіночої статі вступати до вищого військового навчального закладу на льотну посаду.
Другого разу я бачила Гриценка і його сина вживу на Майдані 2013 року. Я бачила його серед людей якихось п'ять хвилин. Я подивилась йому в очі і в обличчя й побачила, що він дуже розгублений і задуманий. Не думаю, що він мене бачив, чи помітив, чи згадав ту дівчинку-рядового, якій дав шанс розправити сили і яка стала офіцером Повітряних сил ЗСУ. Але я його бачила таким самим, як і тоді, коли прийшла до нього на прийом до міністра оборони України, тільки постарівшим і замученим, і трохи не адекватним щодо подій на Майдані філософом, але щирим.
Третього разу це вже було тоді, коли Анатолій Гриценко, який був політиком, мав свою політичну силу і думав про співробітництво чи об’єднання із Садовим або Саакашвілі, але вже знав, хто така Надія Савченко. Ми зустрілися на якомусь з ефірів, і це була буквально мить. Навіть не пам’ятаю, чи ми привіталися, але, здається, я якось намагалася йому подякувати, що колись як міністр оборони України дав мені шанс літати.
І що ж я побачила тоді при зустрічі з політиком, яким Гриценко був уже давно, як молодий новий політик Надія Савченко? Я побачила, точніше відчула, якийсь холод (мороз), якусь заздрість і несприйняття мене з перших секунд контакту. Мені було дивно і неприємно. Але я вирішила більше не зустрічатись і не наполягати. Розмови вела переважно із Саакашвілі із цієї трійки політиків Гриценко–Саакашвілі–Садовий.
Що я бачу зараз. У в’язниці дивлюсь телеефіри і бачу Анатолія Гриценка, який бореться із собою, намагається від "зробленого політика" до людини, такої, яким я його бачила на Майдані – справжнього, занепокоєного, наляканого, мислячого, філософа і людини, яка шукає вихід для України щиро, а тому є справжньою, збентеженою і намагається контролювати себе та не робити помилок, навчений уже довгим життєвим досвідом. Він не говорить, принаймні намагається, про людей погано. Говорить дуже толерантно, і в ньому це не тому, що його західні політтехнологи обтесали під європейську толерантність, по своїй суті Анатолій Гриценко (змолоду) ще той самодур, упертий і одинак у своїх діях та рішеннях (це за чутками, які ходять у позаколуарних колах серед політиків), а тому, що Анатолій Гриценко вже стара людина в тому віці, коли набирається мудрості і самоконтролю, тому він більше не говорить різких речей, а говорить обґрунтовано, обережно, але тримаючи свою лінію.
Про його команду. Із ним залишилися ті, хто зміг витримати його складний характер, і ті, "хто стрибає на того воза, який везе"… Таким був і ситуативний союз Гриценко–Саакашвілі-Садовий, зараз лишився Гриценко-Садовий, принаймні офіційно, публічно… Але в команді Гриценка є люди, які хочуть його використати і робити своє, а не те, що декларує сам Анатолій Гриценко.
Мінуси Гриценка як кандидата в президенти: його хворобливе честолюбство і гра в довгу. Він дуже давно хоче бути президентом і давно до цього йде, як і Юля Тимошенко, а ще (за плітками) цього хоче його дружина, ще більше ніж він.
Мої передбачення. Як виборець я маю на це право. Якщо Анатолій Гриценко стане президентом, він упорається.
Найближчими роками Україну чекають найтяжчі роки незалежно від того, хто стане президентом, в Україні все одно буде війна світова, якщо не трапиться дива...
Україна повинна стояти "на двох ногах", щоб розвиватися і вижити в геополітиці, і ці дві ноги повинні опиратися на україноцентризм. Поки у нас права нога опирається на західний світ, а ліва – на Схід. Ми постійно стоїмо на розтяжці, і нам постійно підпилюють одну із "ніг" – то праву, то ліву, через це ми постійно падаємо на коліна.
Анатолій Гриценко через свій однобокий характер і те, що не зможе встежити за всім, що будуть крутити олігархи за його спиною, не зможе контролювати ні корупцію в країні, ні тримати баланс двох ніг. Попри його похилий вік він так і не набрався ні мудрості, ні навіть сили – він не набрався і вже упустив той момент, коли, можливо, у нього ще була рішучість діяти сміливо. Анатолій Гриценко при всій своїй силі, амбіціях і навіть чесності – для лідера України він слабак! Бо свого часу не навчився боротися за Україну до кінця! А завжди діяв обережно, не йдучи на самопожертву. Політичну репутацію України такий лідер, можливо, врятує, але Україну в такій ситуації – ні!
Садовий не просто не відчуває всієї України, він навіть не відчуває Галичини
Я, Надія Савченко, як виборець, а не політик, про Андрія Садового. Маю право.
Садового я бачила один раз у житті, коли вже вирвалась із російських в’язниць, у Львові. Ми говорили дуже коротко на якомусь святкуванні якоїсь події, уже не пам’ятаю.
Андрій Садовий був небагатослівним, але він здивувався моєму ходу думок. Я йому тоді сказала (це було ще до сміттєвого колапсу у Львові): "Якщо ти побудуєш сміттєвий завод, будеш героєм, якщо утопиш місто у смітті – будеш покидьком. Будь мудрішим. На випередження збудуй сміттєзавод".
Яким мені видався Садовий. Людина, яка самостійно не думає, але самостійно жадібно відчуває. Він абсолютно "роблений" політик західного типажу. А роблений він із дуже закомплексованого хлопчика, і зробив його психіатр Олег Березовець (чи психолог він), який і отримав за це місце голови фракції партії Садового "Самопоміч" (знову ж таки пишу цю інформацію з пліток, які мені розповіли львів’яни). Кажуть, що Березовець учив Садового не боятися говорити і виходити на публіку, тримаючи в руках глечик, щоб відволікати енергію невпевненості. Згодом Садовий навчився говорити без глечика.
На жаль, роблячи із Садового політика під "євро…", мера Львова так ніхто і не навчив бути чесною людиною, а не корупціонером і не бути таким жадібним.
Якщо Садовий стане президентом. Це нуль! Він не просто не відчуває всієї України, він навіть не відчуває тієї Галичини, яку спробував відтворити у проплачених націоналістичних галицьких рухах і мікропартіях. Він духу українського не відчуває, чим ми пов'язані від заходу до сходу України, не розуміє, бо він і його рід за це кров’ю не платили! Він не те що президентом України, він мером міста Львів бути не вартий!
Йому максимум – старостою села у Польщі десь на прикордонні з Україною бути. У Польщі вже демократія і закон відбулися, тому корупцію йому там розводити не дадуть, а тільки працювати. В Україні Андрій Садовий і його команда взагалі не потрібні. Вони орієнтуються тільки на одну десяту України, а країна ціла, одна і неподільна! Бо якщо думати про десяту частину України, отже, це думати про те, до якої сусідньої країни із Заходу до Сходу приєднати цю десяту частину України, а це і є сепаратизм! У житті б не голосувала за Садового!
Другий строк Порошенка – це смерть для України
Про Порошенка як президента. Це гаплик! Без цензури! Людина – повне гниле, жадібне чмо, яке уявило себе богом. Його другий строк – це смерть для України і повний хазарський каганат! Це все!
Про Ляшка як президента. Це крах! Хто йому тільки "й чого не давав" і що він тільки в кого не "брав". Хто і як з олігархів ним тільки не крутив.
Уявіть собі, українці, як і хто буде "мати" і крутити Україну при такому президенті?! Вірять тому, що вилітає з його кривого рота, тільки бідолашні "сірі і темні" люди. Це продажний клоун, а не президент!
Я, Надія Савченко, як виборець, а не політик, маю право! Про Тимошенко як президента. Це найхолоднокровніше, найбезжальніше, найлукавіше створіння, яке мені доводилося бачити в житті.
Я бачила Юлію Володимирівну на всіх Майданах і революціях. Я ніколи не була знайома з нею особисто, навіть тоді, коли бачила її, стоячи в перших лавах на акціях "Україна без Кучми", коли мені було ще 19 років, чи коли тримала оточення на Майдані у 2014 році, коли вона була на сцені в інвалідній калясці.
Я ніколи не відчула бажання чи потягу з нею заговорити чи познайомитися, бо ніколи не бачила в її очах вогню життя і щирої правдивої боротьби, тільки холодний цинічний розрахунок.
Потрапила я в політику за її сценарієм, або за сценарієм, який написала і придумала її команда. А команда в неї дійсно є. Це один із небагатьох прикладів у сучасній українській політиці за класичним типом, де партія лідерського типу має розгалужену структуру за типом комуністичної партії у СРСР. От тільки, правда, команда в неї, під стать лідеру, але на публіці всі вони вміло це приховують і малюють образ білих, пухнастих і непорочних! А ще, це команда, переважно, старих і хитрих лисів, які в політиці вже не раз обпікалися і тепер завжди діють дуже обережно, щоб не нашкодити своїй репутації і рейтингам.
Така, прогнила через бюрократію та корупцію, команда Тимошенко від гори донизу. На всіх ешелонах регіональних рівнів, кожен скаржиться тихцем на лідера і верхівку партії, тихо робить свою корупцію на місцях, а під час зустрічей із лідером робить лицемірну посмішку і награну радість та імітує відданість "богині" партії… Я все це бачила і чула особисто, поки була в партії "Батьківщина". Обдуреними і щиро вірячими залишаються тільки рядові партійці, які легковірно повелися на вміло створений іміджмейкерами і політтехнологами образ Юлії Тимошенко. Людям хочеться вірити в милосердну матір Терезу і в те, що все буде добре, і хтось це "добре" зробить за них.
Коли я вперше познайомилася і поспілкувалася з Юлією Тимошенко, я жахнулася, тому що мої перші інтуїтивні відчуття були правдивими. Вона холодна фарфорова лялька, без душі для людей, до яких так часто промовляє: "Любі мої…" Якщо в неї і є жива душа, то тільки для своїх близьких і наближених. Я такою точно не була, та і українці теж! Але водночас вона крізь холод і ботексно-пластичний фарфор аж світилася чорно-жовтим полум’ям честолюбства, жаги влади і хворобливого нав’язливого бажання всього життя стати президентом!
Якщо Тимошенко стане президентом, Україна буде виживати сама! Українці будуть кинуті напризволяще! Вона – не державник і не стратег. Вона – "базарна баба" точно така ж, як і Порошенко – "барига"! У неї в пріоритетах помста всім, хто в політиці обійшов чи кинув її. Перерозподіл корупційних потоків олігархів, які її не підтримували, до тих олігархів, які з нею дружили… Україна знову буде в багні, а з екранів від політиків з команди Тимошенко знову буде бла-бла-бла популізм. Кабала хазарського каганату для українців продовжиться, та ще й зі здачею українських земель, щоб стримувати війну по всій Україні, або зі світовою війною; тут вже як Путіну захочеться, особливо на Юлю він дивитися не стане! В особі Тимошенко ми не отримаємо другої Маргарет Тетчер чи навіть Меркель, і тим більше ми не отримаємо матір Терези. Ми дійсно отримаємо "смерть з косою"!
Її команда "Батьківщина" не справиться із ситуацією, яка є і ще буде в Україні, навіть не тому, що вони вже давно старі і "пропалені" спотвореною політикою, яку самі ж і спотворили. А тому, що вони ніколи не були, не хотіли бути і не пробували бути іншими! Вони для того і йшли всі в політику, щоб реалізувати свої наймерзенніші, найогидніші, для порядної людини, таланти! І успішно роблять це вже 26 років, грабуючи Україну і плодячи своєю школою БЮТ-"Батьківщина" нові покоління таких самих лицемірних, цинічних, популістичних корумпованих політиків. Прикро дивитися, як у молодих "батьківщинівців" із часом, чим вище вони підіймаються по кар’єрних сходах, тухнуть очі, які горіли полум’ям пошуку можливості щось змінити на краще, і набираються чорно-жовтого жадібного мертвого полум’я.
Джерело: "ГОРДОН"
Савченко: Коломойський буде ставити на стару первірену подругу Юлю, хоча і без особливої любові до неї. Просто він завжди ставить на коня, що везе. Читайте другу частину матеріалу.
