26 років поспіль 9 травня Лукашенко твердить: "Кожен третій білорус загинув від рук нацистів під час війни". А що робить він? Чим омонівці відрізняються від есесівців?

Доброго здоров'я, шановні учасники електронної демократії! Доброго здоров'я всім!

В останньому опитуванні 12 серпня ми хотіли зрозуміти ваше ставлення до того, що відбувається в Білорусі три дні після президентських виборів. Як би ви вчинили, якби вам довелося ухвалювати рішення від імені України:

1. визнали б результати і привітали Олександра Лукашенка з перемогою;
2. підтримали б протестувальників, які впевнені, що результати сфальсифіковано;
3. зважаючи на фінансово-економічні інтереси України, вичікували б.

Опитування тривало добу. У ньому взяло участь 12 987 українців. Половина з вас – за вичікування, трохи більше третини – за підтримку протестувальників, і 12% – за привітання Лукашенка з перемогою.

Якщо поглянути на демографію, то бачимо, що думати насамперед про себе закликають жінки і жителі Дніпра, а за те, щоби підтримати протестувальників, найбільше виступає молодь, – 41% молодих людей. Це більше, ніж середня цифра. Але майже 13% молодих людей – за те, щоб підтримати Лукашенка, а 46% вважають, що треба залишатися осторонь в інтересах України.

Ці молоді люди – учасники нашого опитування взагалі-то росли від революції до революції. У 2004 році [під час Помаранчевої революції] їм було від двох до 13 років, під час Революції гідності [у 2013–2014 роках] – від 12 до 23.

Інфографіка: Шустер online / Facebook

Я не робитиму глибоких висновків, оскільки наше опитування констатує, воно не виявляє причин стану умів в Україні сьогодні. Зате скажу, як би я голосував у нашому опитуванні, і наведу свої аргументи.

Визнання результатів виборів у Білорусі для мене є неприйнятним, тому що вони, очевидно, сфальсифіковані. Вигнання [з країни] (можливо, під загрозою життя дітей) головної опонентки [Лукашенка] Світлани Тихановської, яка нібито здобула 10% голосів, – це тільки одна ознака страху влади перед власною брехнею.

Не можу вітати Олександра Лукашенка. Не можу! 26 років поспіль 9 травня із високої трибуни він твердить: "Кожен третій білорус загинув від рук нацистів під час [Другої світової] війни". А що робить він? Для Лукашенка учасники протесту – це або безвольні овечки, або злочинці і дармоїди. Читаю свідчення схоплених і кинутих за ґрати: "120 людей у камері. Дають літр води і буханку хліба на всіх. Жодної медичної допомоги нужденним. А хто просить про допомогу, тих б'ють". Це один із найм'якших прикладів насильства. Чим омонівці в чорному відрізняються тоді від есесівців, які чинили звірства у містах та селах Білорусі? Тільки тим, що їхні обличчя приховані від народу.

Не можу вибрати варіант: вичікувати заради фінансово-економічної стабільності України, тому що чекати вже нічого.

У моїй книзі "Свобода слова проти страху і приниження" (я не роблю це заради реклами, тому що продажі мене давно вже не цікавлять) я виводжу теорію першої жертви. Перше вбивство протестувальника державою, яка володіє монополією на насильство, – це проходження точки неповернення. Погляньмо в українському контексті. Другий повторний тур президентських виборів [2004 року] [Віктор] Ющенко – [Віктор] Янукович був би неможливий, і став можливим тільки тому, що на Майдані не пролилася кров. У 2014 році, після вбивства Сергія Нігояна, жодного компромісу досягти було неможливо. Усе! Кров пролилася. А ось пізно ввечері 10 серпня в центрі Мінська загинув 34-річний Олександр Тарайковський. Я вважаю, що в Білорусі після цієї загибелі, після цього вбивства компроміс уже неможливий. Люди несуть квіти на місце вбивства, їх ОМОН реально жорстоко розганяє. Не чіпає послів Європейського союзу, які приносять свої квіти. Жодного компромісу, я думаю, Лукашенко вже прийняти не може. Він знає, що програє, якщо будуть повторні вибори, а ні Америка, ні Європейський союз жодної безпеки йому гарантувати, звісно, не можуть, тому що білоруські сім'ї йому вже не пробачать.

Тому я на місці українського уряду, президента і парламенту підтримав би протестувальників. Навіть більше, я би попросив посла України в Мінську все ж прийти на місце загибелі [Тарайковського] і покласти квіти, як це зробили посли ЄС.

Так, можна сказати, що єдина людина, яка може гарантувати Лукашенку безпеку, – це [президент РФ] Володимир Путін. Але це зовсім інший сценарій – дуже несприятливий для України.

Джерело: Шустер online / Facebook