+11 Київ
Ультиматум президента Трампа про знищення електростанцій Ірану в разі невідкриття протоки протягом 48 годин демонструє фундаментальне нерозуміння природи іранського режиму та регіональної динаміки.
Не вам розповідати, що погроза ударами по цивільній енергетичній інфраструктурі межує з погрозою воєнним злочином. Країни Перської затоки сприймають це з острахом, оскільки розуміють: відповідь Ірану припаде саме на їхні електростанції та опріснювальні установки.
Такий розвиток подій неминуче втягне в конфлікт хуситів, яким буде важко залишатися осторонь за таких умов. Іран, імовірно, відповість на ультиматум ударом по інфраструктурі однієї з арабських країн Затоки, щоб продемонструвати готовність "підпалити регіон". Саме тому країни Затоки, будучи першочерговими цілями, прискорять власні зусилля щодо деескалації, фактично діючи всупереч стратегії США.
З точки зору ефективності досягнення цілей, це класична пастка стримування. Подібна риторика не змінить позиції Ірану. Вона заганяє самого президента США у глухий кут: або розпочати новий етап ескалації, або відступити, остаточно зруйнувавши авторитет американського стримування.
Для Ірану закриття протоки – це головний політичний актив. Вони не відкриють її добровільно, оскільки саме це дає їм владу в поточному моменті.
Водночас варто враховувати і проміжний сценарій: Іран може обрати стратегію контрольованого дроселювання протоки замість бінарного вибору між повним закриттям і повним відкриттям. Ознаки цього вже є – іранські танкери продовжують рух до Китаю через альтернативні маршрути, окремі судна отримують вибірковий дозвіл на прохід. Це дає Тегерану постійний важіль без формальної капітуляції й без повної ескалації – керований клапан тиску, яким можна торгувати в будь-який момент.
Саме тому будь-який ультиматум про "повне відкриття" апріорі програє іранській логіці часткових поступок – і саме це робить стратегічну підготовку США до цього сценарію фундаментально неадекватною.
Якщо Вашингтон справді ставить за мету відкриття протоки, перед ним залишається лише два варіанти: пряме застосування масованої сили або/та зміна режиму в Тегерані. Будь-які спроби діяти через "погрози без наслідків" лише підкреслюють нерозуміння того, що Іран – це не Венесуела, і він готовий до екзистенційної ескалації.
Причому якщо Вашингтон хоче гарантовано відкрити протоку, йому доведеться контролювати берег. А контроль берега – це вже сухопутна операція. Трамп намагається купити "результат" за ціною "ракет", але логіка Ірану змушує його або платити "кров'ю солдатів", або відступати.
Не позаздриш.
Джерело: Igor Semyvolos / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
