+3 Київ
Ті, хто дорікають західним демократіям недостатньою ефективністю, зазвичай не беруть до уваги, що демократії створювалися для мирного часу. В арміях навіть найдемократичніших країн завжди діє жорстка автократія командування, і всі начебто розуміють, чому так, і не заперечують. І у воєнний час навіть найпросунутіші демократії запроваджують спеціальні регламенти, які передають частину функцій демократичних інститутів військовим (тобто автократичним) структурам.
Однак нинішнім західним демократіям цілком варто дорікати, що вони не вводять такі спеціальні регламенти зараз, тому що не визнають, що вже перебувають у стані мультидоменної війни. Я вважаю це найбільшою стратегічною помилкою, і наслідки цієї помилки неодмінно виявляться. Саме ця помилка на ціле десятиліття сповільнила адаптацію НАТО до нових загроз і зробила Альянс майже марним.
Це не органічний недолік демократії, це ситуаційна слабкість конкретних політичних еліт, яка викликана тим, що протягом кількох десятиліть ситуація й виборці взагалі не вимагали від цих еліт якостей, критично необхідних у воєнний час. І коли такі якості атрофувалися, закономірно виникла потреба розвивати їх наново. Після того як це (з неминучим запізненням) усвідомлюють виборці, це стане (зі ще одним неминучим запізненням) загальним місцем для наступного покоління еліт. А потім цикл повториться знову.
Таке фазове відставання властиве не лише демократіям. Будь-яка держава наважується на кардинальні зміни не тоді, коли ці зміни стають потрібними, а тоді, коли відставання від вимог часу створює екзистенційну загрозу для її існування. Тобто завжди із критичним запізненням.
Історичний досвід показує, що демократії з такої кризи виходять значно частіше й легше, ніж автократії й диктатури, які за будь-якої модернізаційної кризи вважають за краще ховатися в собі або породжувати навколо себе архаїку, виклики якої для них набагато звичніші.
Джерело: Кримський деокупант. Політико-анатомічний театр Сергія Бережного / Telegram
Опубліковано з особистого дозволу автора
