0 Київ
Останніми днями ми всі живемо з відчуттям людини, якій сказали, що вона хвора на рак і має померти із дня на день. Водночас лікарі, які повідомили про це, для переконливості залишили ліки, обіцяли перемогти онкозахворювання в майбутньому і пішли спостерігати за агонією по телевізору. "Приреченому" делікатно дали зрозуміти, що сподіватися він може або на приховані резерви свого організму, або на Бога. "Медицина тут безсила! – сказав лікар у білому, – але не втрачайте надії". І звалив, демонструючи безнадійність вашого становища.
І ось ви стоїте біля вікна зі своїм нежитем, намагаєтеся зрозуміти, звідки такий діагноз, що взагалі відбувається і куди змилися ті, хто давав клятву Гіппократа або, як там його, – Будапештського меморандуму.
І, у принципі, ви нормально почуваєтеся, але коли всі довкола кажуть, що із дня на день ти помреш, поступово починаєш перейматися цією істерією. І тоді постає запитання: що робити? А чіткої відповіді вам ніхто не дає. Тільки медсестрички, прагнучи зберегти ситуацію в лікарні керованою, переконують, що "все буде добре". Але пояснити втечу лікарів, їхній фатальний діагноз і впевненість у своєму "добре" вони теж не можуть.
І ось тоді приходить розуміння висловлювання, що очікування смерті може бути гіршим за саму смерть… А найнеприємніше, що ти почуваєшся зрадженим тими, кого вважав якщо не друзями, то гарними лікарями…
Те, що відбувається зараз із диппредставництвами наших західних та інших "партнерів", – це якась маячня. Абсолютно алогічна. Вона демонструє не те що імпотентність, а просто відсутність світової системи безпеки. Весь світ знає не лише про намір Путіна напасти, а й навіть дати цього нападу! І що? Де ООН, створена спеціально для запобігання війнам; де ОБСЄ – організація з безпеки в Європі?.. Якщо всі знають, що буде війна, то чому замість запобіжних дій просто тікають із потенційного поля бою? Якщо ви дійсно так вірите в реальність загрози, то чому чекаєте, поки вона відбудеться, а не запобігаєте їй своїми санкціями, наприклад? Скільки українців мають віддати свої життя за те, щоб ви вважали це достатнім для початку реальних дій проти війни, яку ви, до речі, вважаєте реальнішою, ніж ми? Жодної логіки! Це або інформаційна війна, у якій нас призначили жертвами, або деградація всіх західних демократичних інституцій!
Вивозячи посольства з Києва, "цивілізований Захід", цей "захисник" цінностей свободи й демократії", нібито розчищає Путіну плацдарм для нападу, усуває перешкоди, стимулює його до нападу! Замість того, щоб, навпаки, посилити свою дипломатичну присутність в Україні й цим убезпечити її, Захід збирає валізи, бажаючи нам доброго дня під російськими бомбами... Хоча ви ж чудово знаєте, що регулярні російські війська, наступом яких ви нас лякаєте, – це не банди моджахедів, і в разі їхніх дій проти ваших громадян російська держава входить у конфлікт із вами. А Путін не може собі дозволити воювати з усім Заходом! А отже, ваша присутність суттєво знижує, фактично зводить нанівець ризик війни!
Тому, якщо в західних столицях дійсно хочуть миру в Європі, то необхідно не евакуюватися з Києва, а навпаки, скликати у столиці України представницький і численний конгрес за мир та проводити його, допоки не настане деескалація! Він має стати запобіжником від путінської агресії!
Я закликаю громадян іноземних держав з українським корінням або тих, кому просто небайдужа доля України і миру в Європі, прилітати до Києва і проводити тут якнайбільше заходів, які свідчитимуть про солідарність із нашою країною. Діаспоро, ти потрібна Україні!
Я закликаю західні уряди повернути своїх дипломатів до Києва і навіть збільшити їхню кількість. Не будьте боягузами і зрадниками!
Ми ж усі чудово розуміємо, що ймовірна війна Росії з Україною буде не за територію і не за населення чи природні ресурси! Це буде війна за цінності, за західні демократичні, ліберальні цінності, які Кремль ненавидить і які уособлює Україна. Тому сьогодні або всі, хто поділяє ці цінності, мають бути разом! Або зніміть білі халати і перестаньте брехати, що свобода та демократія для вас щось означають.
Джерело: Сергей Гармаш / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
