-11 Київ
Мамині шахтарські сльози.
"Тільки б вистачило сил вижити", – каже мама.
Її син Дмитро, 22 роки, працював на шахті.
Батько – інвалід.
Під час вибуху Дмитро вистрибнув із палаючого автобуса й витягував друзів, щоб не згоріли заживо.
Але наступний вибух вимкнув світло в його очах.
Зроблені дві операції.
Перелито кров.
Поряд – Віталій, 53 роки.
У нього опіки обличчя й дихальних шляхів, забій легень.
Був на ШВЛ, екстубований.
Зараз розмовляє, почав їсти.
Денис, 28 років, украй тяжкий.
Важкі переломи кісток голови, множинні поранення шиї, обличчя, тулуба, розбитий відламками кишківник.
Другу добу в його судини крапає кров донорів.
Приходить у свідомість, почав розмовляти.
Усі вони – прості шахтарі, які бачили екстрим під землею, а зараз…
Довго приходили до тями, щоб спам'ятати все, що було, як уві сні.
Дивлюся на них і мовчу, бо слів уже немає…
P.S. Керівники шахт із турботою весь час постійно на зв'язку. Респект Сергієві Вороніну – керівнику, який турбується про простих шахтарів.
Джерело: Сергій Риженко / Facebook
