+10 Київ
І знову – вже перепрошую – кілька спостережень про того самого Зеленського. Тепер уже про нього особисто.
Коли він розмірковував у Гордона "за політику", це був рівень міркувань типового обивателя, рядового глядача "Кварталу", який після роботи, сидячи за чаркою з друзями, починає роздумувати: "А ось я був у Швейцарії, там знаєте як? Там референдуми, во! І в нас таке запровадити. А ось був я в Ізраїлі, то там знаєте, яка система безпеки? Чому у нас такого запровадити не можуть? Набридла ця війна, скільки можна, чому політики не можуть сісти з Путіним за стіл і домовитися? Ну, не хочуть нас у НАТО, то чого напрошуватися, хрін із ними, ми можемо просто укласти союз, от, наприклад, із Канадою (питання про те, навіщо Канаді брати на себе зобов'язання щодо захисту України, обивателю на думку не спадає, та він, обиватель, і не зобов'язаний врешті-решт)".
Це роздуми виборця, а не політика. Виборець – замовник, який часом має вкрай нечітке уявлення про те, чого він хоче. А політик (за ідеєю) – найманий фахівець, який точно знає, як зробити, щоб виборець був задоволеним.
Словом, Зеленський уперто вдавав перед своїм глядачем-виборцем: я такий самий, як ви, я один із вас – проста чесна людина, яка хоче, щоб було добре, хоча, може, не дуже знає, як це зробити.
Але насправді Зеленський – не "один із вас". Він "один із них". Він постійно тусується на елітних фуршетах і знає, які на них подають бутерброди та з якого боку у цих бутербродів масло.
Джерело: Павел Шехтман / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
