+1 Київ
Ніколи особливо не цікавився війнами, тому зустрінута років 20 тому в "Пісні льоду й полум'я" ідея, що можна виграти всі битви, але програти війну, видалася мені несподіваною.
Зараз хочеш не хочеш, доводиться заглиблюватися й розумієш, що виграє той, у кого до фіналу війська залишаються боєздатнішими.
Це навіть не про те, щоб останньою на дошці залишалася твоя шашка. Це про те, що шашок у суперника може бути й більше. Але якщо в них не буде бензину, щоб пересуватися, або зброї, щоб боротися, або боєприпасів, щоб стріляти, або волі, щоб іти в бій, – їм труба.
Тому треба дивитися на перспективу співвідношення сил. І будь-яку битву, зокрема за Бахмут – Соледар, треба оцінювати з погляду – а як вона впливає на майбутнє співвідношення боєздатності нашої й рашистської армій.
Нам важливо, щоб ворог зазнавав значно більших, ніж ми, втрат в особовому складі й техніці. В особовому складі – тому що важливо вибити боєздатні підрозділи ворога, а сама масовість втрат має деморалізаційний вплив під час наступної хвилі мобілізації. У техніці – бо що гірше з озброєнням у ворога, то менш ефективно він бореться.
До речі, я не вірю, що "всі, як раби, підуть мільйонами вмирати за товариша Путіна". Мільйонами не підуть. Знаходити, а точніше відловлювати охочих померти в Україні буде дедалі складніше. Імовірно, протягом найближчих кількох місяців це шоу ми побачимо.
Із робочою технікою в рашистів теж дедалі гірше й гірше, а снарядів дедалі менше й менше. Водночас вони можуть лише взяти щось у невеликих кількостях у КНДР та Білорусі й отримати безпілотники, які не мають впливу на полі бою, в Ірану.
У цей час нам надходить і надходитиме західне озброєння. Розпочався процес щодо БМП, десь на горизонті замаячили танки. І головне – наша армія воює за свою землю, а не намагається захопити чужу.
Тому намагайтеся не забувати, що перебіг війни – процес набагато складніший, ніж перемога в окремих битвах. І що в підсумку виграє той, чия армія буде боєздатнішою. Тобто ми.
Джерело: Шрайк / Telegram
Опубліковано з особистого дозволу автора
