Брюссель не розглядає України як потенційного члена ЄС і навіть на словах не підтримує риторики українських політиків G

Принаймні на папері 2017 рік точно стане для України роком великого прориву у відносинах із Європейським союзом. 1 вересня, коли офіційно набула чинності Угода про асоціацію, можна остаточно говорити про те, що Україна успішно виконала дві головні мети своєї зовнішньої політики останніх років – безвізовий режим і асоціацію з ЄС.

У 2014 році, на тлі революції на Майдані та подальших подій, підписана Угода про асоціацію здавалася сама собою зрозумілою. За фактом же домогтися її ратифікації було, мабуть, складніше, ніж безвізу. У випадку з останнім у ЄС просто не було іншого вибору, бо Україна справді виконала всі необхідні умови. А ось з асоціацією довелося посушити собі голову – багато в чому через негативний результат консультативного референдуму в Нідерландах. Правда, його передусім "проспала" сама Україна, провівши провальну інформаційну роботу, проте сьогодні це вже не має жодного значення.

Безумовно, фактично для України з 1 вересня практично нічого не зміниться. Політична частина Угоди про асоціацію, яка, насамперед, є декларацією про наміри, набула чинності ще в листопаді 2014 року, економічна частина разом із зоною вільної торгівлі з ЄС функціонує із січня 2016 року. А втім, дивлячись на сьогоднішню дату в календарі, багато співробітників українського Міністерства закордонних справ, напевно, зітхнули з полегшенням.

Незважаючи на те, що реальне значення Угоди про асоціацію практично закінчується економічною частиною, відносини між Києвом і Брюсселем тепер мають фактичний фундамент, і цей фундамент буде існувати ще довгі роки. Просто так асоціації вже не переграти, що розуміють як в Україні, так і в Євросоюзі.

Однак коли президент Петро Порошенко говорить про асоціацію та безвіз як про "широкий автобан", що веде до членства в ЄС і НАТО, то він дуже лукавить. Хоча значення цих двох досягнень не варто недооцінювати, відносини між Україною та ЄС перебувають далеко не на своєму піку. Те, що київські та брюссельські дипломати вдруге поспіль не змогли домовитися про спільну заяву після саміту Україна – ЄС у липні, складно назвати випадковістю, як і те, що голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер дуже скептично відреагував на слова Порошенка про потенційне членство в ЄС.

Офіційному Києву потрібно подивитися правді в очі: те, що ЄС був готовий дати Україні, він уже дав у вигляді безвізу й асоціації. Як потенційного члена Брюссель Україну найближчим часом не розглядає та не готовий навіть на словах підтримувати передвиборчу риторику українських політиків про велику європейську перспективу країни.

Для України це означає насамперед одне: хоча європейський вектор зовнішньої політики зараз, з огляду на низку причин, безальтернативний, робити потенційне членство в ЄС завданням усіх завдань було б нерозумно хоча б з огляду на те, що його перспектива найближчими роками більш ніж примарна. Тому Києву сьогодні варто прагнути до збалансованої зовнішньої політики, у якій Україна та ЄС у перспективі будуть рівноправними партнерами.

Зараз ці відносини радше мають формат учитель-учень, де Києву відведено роль останнього. Щоб змінити цю ситуацію, Україні потрібно насамперед сконцентруватися на самій собі. Що успішнішою та сильнішою вона буде, то більше на неї зважатимуть усі, включаючно з ЄС. І то більше в неї буде шансів усе-таки стати членом такого омріяного Євросоюзу.

Джерело: "ГОРДОН"