+5 Київ
Червоні лінії й наші страхи. Останніми днями велика частина нашої Facebook-спільноти перекладає з пустого в порожнє свій екзистенційний страх, що на Алясці буде підписано договір між Трампом і Путіним, який не міститиме ніяких гарантій для України.
Хочу відразу сказати: ні на Алясці, ні будь-де інде, ні 15 серпня, ні через рік чи два не буде підписано договору, який міститиме якісь гарантії. Тому що гарантії – це екзистенційна необхідність захищати когось заради вирішення власних проблем.
Як на мене, куди продуктивніше для власної ж безпеки (у тому числі й поточної психологічної) зосередитися не на тому, як усе буде погано, а на тому, які наші червоні лінії.
Дозволю собі висловити свою версію цих червоних ліній. Для мене є три речі, які є абсолютним залізобетонним муром, через який не можна переступити:
1. Визнання окупованих територій російськими де-юре.
2. Заборона постачання й виробництва зброї Україною.
3. Вимога закону про російську мову як другу державну.
Є ще один пункт, на якому варто наполягати: це недопущення вимоги про нейтральність України. Ми не вступимо в НАТО у зрозумілій часовій перспективі, але нейтральність поховає навіть теоретичні плани про створення воєнного альянсу в трикутнику Лондон – Варшава – Київ.
Як на мене, такий підхід явно конструктивніший, ніж зараз розповідати про зради, яких поки навіть не існує.
Джерело: Vadym Denysenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
