0 Київ
Два парадокси Росії.
Перший парадокс. Парадокс у тому, що Росії бракує і сил, і часу освоювати власну, величезну територію. Через західні санкції Росія гостро потребує нових технологій для зростання економіки та розвитку своїх територій. Усі галузі економіки Росії та соціальна сфера починають відчувати гострий дефіцит фінансових коштів, насамперед західних кредитів і інвестицій, у міру того, як наростатиме агресивність Росії у світі. Але найгірше становище – з людськими, трудовими ресурсами, які можна взяти лише або в Україні, або в Середній Азії. І в цій ситуації путінська Росія намагається розв'язати чергову війну з Україною, лякає всіх сусідів і свариться з усім світом.
Другий парадокс. З одного боку, Росія хоче бути світовою державою, відкрито висловлювати свою геополітичну суб'єктність, активно брати участь у всіх міжнародних справах і вимагає принципового визнання від світової спільноти своєї глобальної ролі. З іншого боку, Росія наполегливо і стрімко самоізолюється від світу. "Деглобалізація" Росії веде до втрати союзників і партнерів у міжнародних відносинах. Усі країни таємно використовуватимуть Росію, але не визнаватимуть дружби з нею. У цій ситуації навіть Китаю важко буде підтримувати рівноправні відносини з Росією.
Кремль заявляє про те, що Росія, "піднявшись із колін", готова взяти на себе роль "обложеної фортеці" і відокремитися від решти світу високим муром. Але проблема в тому, що геополітична роль Кремля, роль "обложеної фортеці", з одного боку, вимагає "виробництва ворогів" і регулярної облоги, що робить Росію вкрай небезпечною для навколишнього світу. З іншого боку, стратегія "геополітичного аутизму", добровільної закритості від світу веде до принципової відсталості Росії, що позбавляє її реальної державної суб'єктності.
Джерело: Виктор Небоженко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
