0 Київ
Володимир Кара-Мурза, Ілля Яшин, Андрій Пивоваров. Нескінченно рада, що будь-кому з вас тепер можна просто написати у Facebook. Нескінченно рада, що ви та інші гідні люди на волі!
Розумію, що ви жили в повному інфовакуумі й не уявляєте всієї жорстокості війни і того, що коять в Україні наші з вами співвітчизники.
Але просто не можу стриматися – хлопці, ви чого? Які капці, які труси, які "з обох боків"...
Ви просто не уявляєте, якими повертаються українські військові з полону – шкіра та кості, у струпах, з купою хвороб, з утратою ваги 40–50 кг, без рук і ніг, змучені не лише постійним голодом, а й найбільш вигадливими тупими й підлими знущаннями тюремників і зеків.
Мені здається, з німецьких концтаборів, вибачте, поверталися в більш збереженому стані. Кадри українського солдата, який повернувся з полону й ридає, побачивши яблуко, бачила вся Україна...
Ви хоч знаєте, що більшість українців, які перебувають у полоні, не отримують узагалі – чуєте, узагалі! – жодної допомоги, нікому не відомо, де саме вони сидять, їх неможливо знайти, написати листа, надіслати посилку або зробити передачу. Ви уявляєте, на який строк засудили в Росії багатьох із них за захист своєї країни й опір агресору – от рівно на такий, як вас, Володю – на 25 років.
Ви знаєте, як їх катують? Як їх принижують і мучать? І роблять це наші з вами співвітчизники, можливо, ті самі, котрі супроводжували вас до літака.
Я дуже хотіла б почути від вас хоч одне слово покаяння, а не розповіді про те, як винен Путін, а народ чудовий і свіжий. А хто цього Путіна обирав щоразу, чи не народ? І чи не народ іде вбивати українців лише тому, що прекрасний наш народ набрав багато кредитів, які немає чим віддавати, – таких росіян повнісінько в таборах для російських військовополонених в Україні. До речі, в Росії немає жодного табору для українців, який відповідає Женевським конвенціям! Та й такого, що не відповідає, теж немає, їх просто розпихали по різних зонах... Знаєте?
От про що треба говорити, хлопці, а не про зняття санкцій і не про освіту за кордоном для росіян! А ще – про просочений кров'ю великий український чорнозем, про загиблих мужиків, які ніколи не повернуться його орати, про дітей, убитих чи тих, котрі залишилися каліками на все життя, про те, що немає в Україні сім'ї, якої б не торкнулася ця російська війна.
Ну і, якщо ви вже політики, про західних партнерів і їх часто непоказну роль у цій війні.
Ви мені скажете: "Ти живеш в Україні й бачиш усе через призму війни". Справді, так і є. Але лише через цю призму, призму страждань, смертей і нелюдських мук і треба зараз бачити те, що відбувається в Україні.
Ще раз – я нескінченно рада, що ви на волі!
Набирайтеся сил, приходьте до тями, обіймайте своїх рідних і коханих! Тільки не треба давати Україні поради, що і як їй робити – тут є дуже сильне громадянське суспільство, воно саме своїй країні все порадить. А в нас права такого зараз немає, поради давати. Розпочата нашою Батьківщиною війна залишила нам усім лише одне право – стати на коліна.
Джерело: Victoria Ivleva / Facebook
