+5 Київ
Сьогоднішній день приніс чимало політичних заяв, які я дозволю собі підсумувати так: вікно можливостей дипломатії цього разу знову причинилося. Воно скрипіло, гойдалося вітром непевності, але від сьогодні голосно, під звуки китайського параду зачинилося.
Путін максимально іронічно "погодився" зустрітися із Зеленським, але в Москві. При цьому він висловив сумнів у результативності розмов, сказавши, що інакше "доведеться все вирішити силою".
Зеленський заявив, що для нас території – це не просто території, а сім'ї й домівки, тому жодних обмінів бути не може, а захоплюючи Донбас силою, "РФ втратить ще мільйон солдатів".
Усе це гармонійно лягає в міжнародний геополітичний контекст, у якому роздратований явним братанням Китаю, Росії й Північної Кореї Трамп дав наказ готуватися до стримування Китаю й Росії.
Давайте відверто: поки що стримують Росію саме Україна й українські воїни на східному фронті. І заява про ще мільйон убитих російських солдатів – це найбільше послаблення Росії з можливих.
Правда, ми теж не роботами воюємо. І чесним з боку західних партнерів було б бодай поновити розмови про можливу відправку в Україну своїх військових контингентів. Бо краще спинити путінську Росію на українському Донбасі, аніж десь у країнах Балтики. Проте на це сподівань практично немає. Поки що максимум, на який ми можемо сподіватися, – це гроші на зброю і сама зброя.
Світ на тлі цього явно чекає чергова гонка озброєнь. Бо після китайських демонстрацій мікрохвильової зброї, що може миттєво й масово вражати дрони й іншу робототехніку, технології будуть вирішувати все на полях воєн. А самих воєн може значно побільшати у світі, де глобальна система безпеки виявилася не менш глобальним пшиком.
У такому "новому світі" все вирішуватиме сила, хоч дуже багато хто ще цього або не зрозумів, або не прийняв.
Українцям же чудова погода дарує ще кілька тижнів на підготовку до зими, яка ризикує стати чи не найважчою. І це не зворот мови. Лише сьогодні на Україну летіло 502 шахеди, які вибили енергетику в кількох містах. Володимир Зеленський досить прозоро попередив, що таких атак у зимовий період варто чекати по кілька на тиждень.
Мені хочеться вірити, що з усвідомленням цієї малоприємної картини реальності ми б мали прийти до висновку, що нам критично потрібна внутрішня єдність і довіра, бодай один до одного. Але навіть тут оптимізму явно бракує.
Знаю, що цей пост не збере лайків, бо мені такі перспективи самій не надто подобаються. Але щоб вижити – усвідомити реальність було б не зайвим…
Джерело: Вікторія Сюмар / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
