Якби Янукович залишився, у 2015 році АТО була б на Західній Україні, а країна перетворилася б на велику зґвалтовану Білорусь

П'ята річниця Майдану і чотири вершники ідеального шторму, що наближається.

Сьогодні відбувається рефлексія, що ж це було п'ять років тому. Я думаю, що це був нормальний процес переходу на інший рівень, характерний для етапу дорослішання. Основну роль відіграли олігархи і росіяни, які експлуатували природне невдоволення людей режимом Януковича. Водночас незадоволених було багато, а готових діяти – мало. А організованих, крім олігархів, узагалі нікого не було. Однак далі "сталося не так, як гадалося".

Олігархи перемудрили самі себе і випустили джина з пляшки. Перший і другий етап революції олігархи виграли, і по-іншому бути не могло, тому що вони були організованими. Однак стратегічно олігархи програли, тому що прискорили процес пожирання системи самою собою.

Росія тактично виграла, забравши Крим, але стратегічно програла, тому що одержала ситуацію не кращу, а гіршу, ніж прагнула. Ця ситуація буде і далі погіршуватися, тому що Росія не змінюється у світлі масштабної нової індустріальної революції. Третя хвиля глобальної кризи, що на підході, дуже сильно вдарить по Росії. І по нас.

Власне кажучи, як я писав рівно п'ять років тому, у 2013-му ми перейшли Рубікон, після якого вже нічого не можна буде змінити. Не можна буде повернутися до життя, як у 2013-му, так само, як після 1917-го не можна було повернутися у добільшовицький час. Увесь світ розлетівся вщент, а Янукович опинився в ролі межигірського Герострата, якого доля піднесла на вершину, а потім так само безжально викинула. Але "Герострат" зробив свою справу.

Наше консервативне станове суспільство, яке чіпляється за субсидії, привілеї, ілюзії, буде переважно ходом історії. Сьогодні Україна – м'ясорубка Східної Європи, а ми самі – фарш.

Що ми одержали? Ну, ми, як і раніше, маємо шанс. Думаю, якби Янукович залишився, то у 2015 році у нас була б АТО на Західній Україні, федерація, анексія Криму, а Україна перетворилася б на зґвалтовану велику Білорусь. Саме це було метою тієї гри, яку розгортали росіяни з 2005 року, але недорозгорнули. Тому що в Росії все традиційно робиться "на авось".

Але найгірше, що ми маємо робити в цій ситуації, – думати, що найгірше позаду. Уся наша історія вчить нас тому, що коли здається, що ми досягли дна, знизу хтось голосно постукає.

Попереду стукають копитами чотири вершники ідеального шторму – нова хвиля глобальної кризи, щораз більша міграція робочої сили, криза інфраструктури і Росія, яку розриває. А на нашому борту занадто багато баласту, який цілком може потягти нас на дно разом із загребущими ручками. У 2019-му саме час позбутися його. У мене все.

Джерело: Юрій Романенко / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора