+2 Київ
Конфлікт між лідером радикалів Олегом Ляшком та керівником уряду Володимиром Гройсманом, який висвітлили більшість ЗМІ, – добре продуманий спектакль, зрежисований виключно на електорат із метою відволікти увагу від корупційного скандалу в оборонці, який обвалив рейтинг Петра Порошенка.
Крім того, виникла нагальна потреба наростити симпатиків головному радикалу, який у президентських перегонах на шостому місці та погано справляється із завданням влади – понизити кількість громадян, готових голосувати за Юлію Тимошенко та Володимира Зеленського.
І що в підсумку по суті справи? Нічого. Контракт із головою "Нафтогазу" Андрієм Коболєвим продовжено.
Коболєв – це пішак у політичній грі, як, власне, і Гройсман. Останній послався на досягнутий компроміс із наглядовою радою, яка стояла горою за Коболєва. Смішно з погляду здорового глузду. "Нафтогаз" – 100% державна компанія, і уряд, відповідно до закону про Кабінет Міністрів, затверджує як наглядову раду, так і керівництво "Нафтогазу". У наглядову раду входять семеро осіб – четверо іноземців і троє українців. До речі, представники України не є фахівцями в газовій сфері. Уряд за лічені хвилини міг би, за бажанням, і змінити членів наглядової ради, і призначити нового керівника "Нафтогазу". Між іншим, члени наглядової ради, за моєю інформацією, одержують зарплату 600–700 тис. грн щомісяця. За що?!
До затвердження нового контракту наглядова рада планувала на 2019 рік прибуток для Коболєва в розмірі 342 млн. Це очікувана щомісячна зарплата в сумі 10 млн грн, регулярні надбавки, всілякі премії, грошові виплати за виграші в судах, матеріальна допомога.
За словами Гройсмана, Кабінет Міністрів залишає Коболєву лише вдвічі меншу зарплату, а все інше скасовує. Якщо так, то у Коболєва залишається зарплата 5 млн грн щомісяця, що в умовах тотального зубожіння населення є нічим іншим як цинічним знущанням над пересічними українцями. Тому що це гроші наші, платників податків.
Коболєва давно варто було б звільнити. Він за час перебування на посаді керівника "Нафтогазу" не виконав жодного завдання, яке ставили перед ним. А саме, по-перше, домовитися з "Газпромом" і гарантувати прокачування російського газу через нашу ГТС до Європи, по-друге, збільшити видобуток власного газу, по-третє, знизити ціну на газ. Договір із "Газпромом" закінчується, будівництво "Північного потоку – 2" в обхід України завершують цього року, а отже, цілком можливо, із наступного року наша газо-транспортна система може перетворитися на купу металобрухту зі щорічною втратою заробітку в обсязі $3 млрд. Видобування власного газу зменшилося, хоча на розроблення нових родовищ із бюджету було виділено десятки мільярдів гривень. Ціна газу зросла. За 1 м³ газу в період 2010–2014 років ми платили 72 коп., зараз – 8 грн 55 коп., із 1 травня – 10 грн, а з 1 січня – 12 грн. І це ще не вінець подорожчання. Ціну на газ піднято до такого рівня, що вона створила неконкурентноспроможну українську економіку. А саме конкурентоспроможна економіка здатна створювати соціальну базу для країни. Це проігноровано.
Через недалекоглядність нинішньої влади ми не стали хабом газу для Європи. А могли. Користуючись своїм географічним розташуванням. Проте пустот не буває. Наше місце цілком реально може посісти Німеччина після введення в експлуатацію "Північного потоку – 2".
І все ж Коболєва залишили. Чому? Україна купує той самий російський газ, який проходить через нашу територію, тільки в численних компаній-імпортерів. Це офшорні компанії-прокладки, які створені та контрольовані українськими можновладцями. За оцінками різних експертів, вони заробляють до $3 млрд щороку. Суто кримінальна схема, яку покриває Коболєв і за це одержує чималий куш. Саме тому він і не допускає до фінансових перевірок Рахункову палату, яка за законом має на це право.
Що робити? Це уже завдання нової влади, яка першим кроком просто зобов’язана провести аудит "Нафтогазу", зліквідувати цю абсолютно зайву корупційну структуру і застосувати силу закону до злісних корупціонерів у вищих ешелонах влади. Іншого виходу я не бачу.
Джерело: "ГОРДОН"
