Володимир Буковський: Росію неймовірно шкода: якась зовсім крива в неї доля. Я себе переконував, що виправити можна, а зараз починаю сумніватися 

Ненависть у мене не до Сталіна була, а до тих, хто старший за нас: вони все знали й цілому поколінню дітей брехали.

Гебешники не знали, що зі мною робити, з однієї психлікарні возили в іншу, а лікарі скрізь говорили: "Ні, він здоровий".

Зі мною весь цвіт української інтелігенції сидів – ми всі дружили й обговорювали майбутнє України, її незалежність.

У Солженіцина якась дивна віра була, що він прийшов на цю землю з місією, тому що пережив три найстрашніші речі ХХ століття: війну, ГУЛАГ, рак – і вижив.

Сільський хлопець украв три відра макухи, за що суддя, сміючись, три роки йому впаяв. "По року за кожне відро", – сказав.

Затія з переодяганням мені не сподобалася: якщо вб'ють у цивільному, отже, справді втік.

Зі мною 12 офіцерів групи "Альфа" летіли – навіщо? Я 59 кг тоді важив: будь-хто з них міг узяти мене під руку й забрати в Цюріх.

У 2007-му Корвалан дивувався: "Як це так? У вас радянська влада впала, а куди ж дивилася Червона Армія?"

Радянському послу Замятіну Тетчер сказала: "Вашого прем'єра я не прийму, поки не дасте візу Буковському".

Вдячності до Горбачова я не відчуваю – і ви не маєте! Це той випадок, коли людина хотіла одного, а результат вийшов інший і з причин, які абсолютно від неї не залежали.

У 1990–1991 роках Єльцин міг усе, а нічого не зробив. Путч провалився, і він запив на три місяці.

Гебешники дискваліфікувалися настільки, що не в змозі звичайний житловий будинок у власній Рязані підірвати, не спіймавшись.

"Ось так робити бізнес із радянськими комуністами, – сказав я Маргарет Тетчер, – вони мають нахабну звичку дивитися тобі в очі і брехати".

За що комунізм любити? Ми відчули цей експеримент на собі. У нас із вами 30 млн співвітчизників убили...