-3 Київ
Так, панове, а проте ще донедавна я вважав, що головний святоша в цій Верховній Раді – Олесь Довгий. Але я помилявся. О, як же я помилявся!
Законопроект, що пропонує починати пленарні засідання українського парламенту з читання молитви "Отче наш", виводить вітчизняну законодавчу реальність на новий рівень абсурду.
Скріншот: rada.gov.ua
Так і уявляю собі це видовище: 10-та ранку, усі народні обранці бурмочуть молитву, причому по щоках у нардепа Парасюка течуть сльози катарсису; на губах у нардепа Березюка сяє лагідна усмішка за п'ять хвилин святого; нардеп Розенблат ревно перебирає чотки, виготовлені зі щирого бурштину; а нардепи Березенко й Кононенко стиха перемовляються між собою:
– ...Хай святиться ім'я твоє, хай прийде царство твоє...ти впевнений, що йому треба відвалити 25%? А що він може?
– ...Хліб наш насущний дай нам на сьогодні...без нього – нікуди: у нього зв'язки і з чехами, і з голландцями, у МВС теж свої контакти...
– ...Як і ми прощаємо винуватцям нашим...до речі, наш друг боржок свій ще не віддав?...
– ...І не введи нас у спокусу...не віддав, хочу вирядити до нього свою людинку заступником, в обмін на борг...
ОБИДВА ХОРОМ: Амінь!
Ні, ну цілком імовірно, що серед ініціаторів цього законопроекту є і такі, хто цілком щиро вірує в те, що «Отче наш» допоможе депутатам жити за законом якщо не земним, то Божим; що колективна молитва приборкає колективні пристрасті хоча б хвилин на 20, і що весь світ побачить, яка неземна благодать панує під куполом будівлі на Грушевського, 5.
Але, по-перше, правильно блогер Роман Шрайк процитував Нагірну проповідь, де Ісус Христос із притаманною йому прозорливістю дав свою експертну оцінку законопроекту #6722.
І до того ж, якщо вже й починати в сесійній залі християнські читання, то починати з 10 заповідей. Чтиво, як ішлося свого часу в темниках, «важливе, актуальне».
Щонайменше половині депутатського корпусу рекомендую заповідь №8: «Не вкради». Сформульовано коротко й чітко; без мудрування, як у Кримінальному кодексі.
Рейдерам сподобається заповідь №10: «Не бажай дому ближнього твого; не бажай дружини ближнього твого, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні віслюка його, нічого, що у ближнього твого». Ось тільки потрібно зробити поправку на наш час: не будинок, а фірма; не віл, а яхта; не віслюк, а місце в партійному списку на майбутніх виборах...
Партійним лизоблюдам і підспівувачам пораджу вивчити заповідь №2: «Не створюй собі кумира й жодного зображення того, що на небі вгорі, що на землі внизу і що у воді нижче від землі. Не вклоняйся їм і не служи їм...». Згадайте ці слова, коли наступного разу полізете на трибуну оспівувати неземну мудрість свого вождя і його нелюдські чесноти...
Про заповіді №6 і 7 («Не вбивай» і «Не чини перелюбу») не розмірковуватиму: це справа суто індивідуальна. Але для початку було б непогано припинити хапати один одного за комір сорочки й надсилати малолітнім «пупсикам» смс-ки просто з робочого місця в сесійній залі...
Але повернімося до «Отче наш» і депутатської ініціативи. Виникає вона, очевидно: а) через тверезе розуміння вкрай невисокої репутації вищого законодавчого органу в народних масах; б) бажання привернути всю без винятку Пресвяту Трійцю як PR-підтримку чинного депутатського корпусу. Мовляв: чуєте, пацани, ну чого ви до нас придираєтеся? Чи не бачите, шо ми молимося?!
Якщо ж у вас у ХХІ столітті на регулярній основі виникає спокуса публічно, під камери, молитися у вищому законодавчому органі країни – тоді здайте депутатський мандат, отримуйте російське громадянство – і валіть за поребрик, ковтати духовні скріпи та піднімати Росію з колін.
Ви сміятиметеся, але, побачивши в новинній стрічці заголовок «У парламенті пропонують читати «Отче наш» на початку засідань», я був упевнений, що йдеться про Держдуму Російської Федерації. Ось де це мало б логічний вигляд: духовні скріпи, Православ'я-Самодержавство-Народність; усюди – святі мощі, святі дати, свята гебешна Інквізиція. І – на чолі хресного ходу – Няш-Маш із портретом Царя Миколи Другого у прокурорських руках.
Хочеться запитати ініціаторів українського законопроекту: ви такого отченаша хочете своїй країні і своєму народові? Ви цим гівном хочете нас вимазати?
Залишімо Богу – Боже, а кесарю – кесареве. Моліться у храмах і в себе вдома; закликайте Духа Святого не у прямому ефірі телеканала «Рада». Творіть добро по-християнськи, тобто даром. Якщо ж у вас у ХХІ столітті на регулярній основі виникає спокуса публічно, під камери, молитися у вищому законодавчому органі країни – тоді здайте депутатський мандат, отримуйте російське громадянство – і валіть за поребрик, ковтати духовні скріпи та піднімати Росію з колін.
Може, у тих краях вам нарешті й полегшає.
