Міклош про реформи: Ми зробили це в Словаччині, і Україна нічим не відрізняється

На Заході багато людей готові списати Україну з рахунків. Вони помилково вважають, що реформи в Україні стагнують, корупція широко поширена, і країна перебуває у стані війни. Але з реформами в Україні, безумовно, ще не покінчено.

Щоб зрозуміти перспективи України, спочатку потрібно усвідомити ситуацію у країні у 2014 році, коли реформи почалися. Два десятиліття корумпованої і беззаконної олігархічної системи тягнули Україну назад, так само як і спадщина сімдесяти років недієздатного комуністичного режиму. Додайте до цього анексію Криму, торгову війну, ініційовану Росією, військовий конфлікт на сході України, який вона підігріває, – і отримаєте картину країни із серйозними перешкодами, які стоять перед нею.

Але Україна вистояла і подолала ці бар'єри. Після зниження на 17% ВВП країни у 2014–2015 роках економіка зросла на 2,3% минулого року – це збільшення перевищило очікування прогнозистів. Навіть МВФ передбачав лише 1,5% зростання ВВП у 2016 році.

Найбільші досягнення країни у питанні реформ відбулися у сферах макроекономічної стабілізації, очищення банківського сектору і, усупереч поширеній думці, боротьбі з корупцією.

В умовах макроекономічної стабілізації різко скоротився дефіцит державних фінансів – із 10,5% ВВП у 2014 році до 2,2% у 2016-му; частка державних витрат знизилася з понад 50% ВВП у 2014 році до 40,6% у 2016-му; валюта стабілізувалася після переведення валютного режиму з фіксованого на нестійкий обмінний курс; інфляція стабілізувалася.

Багато банків України раніше служило банкоматами для своїх власників, які залучали депозити, а потім розподіляли їх як кредити позичальникам, які так їх і не повернули; держава тоді мала покрити збитки грошима платників податків. Сьогодні введено суворі правила нагляду, і майже половина зі 180 банків країни була закрита, а іншим довелося збільшити статутний капітал. Найбільший банк "ПриватБанк" був націоналізований після невдалих спроб збільшити капіталізацію.

Чистка банків України була також одним із найважливіших реалізованих антикорупційних заходів. Корупція, як і раніше, є великою проблемою, але покращення, які відбувалися, не були дрібними чи простими.

Найбільшим джерелом корупції у країні було субсидування цін на енергоносії, яке давало змогу олігархам купувати енергію за низькими цінами для домогосподарств і продавати її за нерегульованими цінами підприємствам або на експорт, заробляючи у процесі мільярди; ця схема коштувала державі приблизно 10% ВВП на рік. 1 травня 2016 року субсидії для домашніх господарств, які діяли на той час, були анульовані – на рік раніше, ніж передбачено програмою МВФ.

Крім того, протягом останніх трьох років Україна скасувала понад 3 тис. нормативних актів, які були базою для корупції і тиску на бізнес. Кількість дозвільних документів була скорочена на 40%, ліцензійних документів – на 46%, а обов'язкових сертифікатів – на 90%.

Третім основним джерелом корупції були державні закупівлі. Починаючи з 1 серпня 2016 року всі державні установи в Україні повинні використовувати електронну аукціонну систему ProZorro. ProZorro робить закупівлі повністю прозорими і мінімізує простір для корупції. Минулого року система здобула престижну нагороду World Purchasing Awards.

Справи йдуть у правильному напрямі у сфері правосуддя. Почали діяти нові антикорупційні агентства, які підтримують західні країни. Зокрема Національне антикорупційне бюро було достатньо ефективним, ініціювавши перші у країні випадки переслідування на високому рівні. Усі державні службовці і посадові особи зобов'язані демонструвати своє майно і доходи в електронних деклараціях. Широка і амбітна судова реформа була запущена у 2016 році.

Але історія реформ ще не закінчена, і багато інших сфер, як і раніше, вимагає уваги. В Україні понад 3 тис. державних підприємств, і у сфері приватизації бачимо невеликий прогрес. Лібералізація ринку землі була відкладена – семи мільйонам приватних власників 28 млн га землі заборонено продавати свої ділянки протягом більше ніж 15 років, а макроекономічна стабільність, як і раніше, залишається крихкою.

Як і скрізь, реформи в Україні – це в основному політичне питання, а не технічне. На щастя, в Україні було кілька адміністрацій, орієнтованих на реформи. Протягом перших двох років після Євромайдану реформи просували уряди прем'єр-міністра Арсенія Яценюка, зокрема й сам прем'єр та його міністри фінансів і економіки іноземного походження Наталія Яресько та Айварас Абромавічус, а також Валерія Гонтарева, голова Національного банку.

Після зміни уряду у квітні 2016-го прем'єр-міністр Володимир Гройсман та кілька його основних міністрів стали головною рушійною силою реформ. Становище Гройсмана складне, але він демонструє сильні лідерські якості та комунікативні навички, у нього є бачення, воля і сміливість провести необхідні реформи. Під час свого другого року прем'єрства він торкнеться деяких слабких місць України, зокрема й реформи у сфері пенсійного забезпечення, охорони здоров'я та освіти.

Ширша підтримка в парламенті стане ключем до успіху реформ в Україні, так само як і призначення реформаторів на дві основні позиції, які останнім часом стали вакантними: голови Національного банку і голови Фонду державного майна – органу, відповідального за приватизацію. На щастя, в Україні також дуже сильне громадянське суспільство, яке виступає за реформи, а також є підтримка західних країн та афілійованих міжнародних фінансових інститутів.

Україна може це зробити. Ми зробили це в Словаччині, і Україна нічим не відрізняється.