0 Київ
"Ну, по-перше, у Радянському Союзі мені з дитинства не подобалося те, що немає свободи. Я пам'ятаю, коли розпочав своє життя лояльного радянського громадянина – день, коли помер Сталін. Отже, 5 березня 1953 року. Мені п'ять років. Тато мені... До того ж комунальна квартира, тож треба переконатися, що сусіди не чують. І тато мені пояснює, що це дуже добре, що Сталін помер. Що ми, євреї, були у великій небезпеці. Він мені пояснював процес лікарів. Він каже: "Запам'ятай на все життя, що в момент, коли ми були в небезпеці, сталося диво: Сталін помер. Але не кажи цього нікому. Роби те, що всі роблять". Я йду в дитячий садок. Я плачу разом з усіма дітьми. Ми співаємо пісню про велике сонце всіх народів – Сталіна. І я гадки не маю, хто з дітей плаче так, як я, а хто дійсно плаче", – сказав Щаранський.
За його словами, "це початок життя лояльного радянського громадянина – коли все брехня".
"Ти знаєш, що все брехня, але правда є лише для сім'ї, для близьких друзів. По-перше, цього я не любив. А по-друге, я єврей лише тому, що є антисеміти. Антисемітизм – це єдина єврейська річ. В іншому – повна асиміляція", – вважає Щаранський.
Він розповів, чого йому бракувало у Радянському Союзі.
"Це національність. Жодного позитивного змісту у слові "єврей" немає. Є п'ята графа. Через те, що ти єврей... Це як хвороба, як рак у тебе... Треба навчитися з ним жити. У тебе немає identity, немає свободи. Насправді ти тікаєш у штучні світи. Наприклад, я втік у шахи. Там я міг вільно думати", – пояснив Щаранський.
