"Або я виберуся і нас урятують, або ми всі поляжемо". Історія Насті з Тернополя увійшла до Музею "Голоси Мирних" 

Дівчина розповіла, що ховалася у ванній, а потім разом із рідними вирішила перейти в безпечне місце. Вони не встигли зібратися, у будинок влучила ракета, почалася пожежа. Вийти через під’їзд було неможливо.

"Ми сидимо і горимо. Бабуся дзвонить моєму дядькові й каже: "Володю, ми горимо, не знаємо, що робити". Я починаю повзти в зал, ми всі захрипли від тих випарів, бачу, як мама виповзає за мною і просто падає мені на руки, б'ється в конвульсіях. У той момент я розумію, що це край: або я виберуся і нас урятують, або ми тут усі разом поляжемо", – сказала Настя.

За її спогадами, вона в шоковому стані виповзла на балкон, хотіла стрибнути із третього поверху, але в останню мить її врятувала бабуся.

"Бабуся мене різко ловить за кофту, каже: "Ні, не стрибай". Тоді я щось вдихнула і знепритомніла прямо на балконі. Зі слів бабусі, я провисіла там без свідомості 40 хвилин. Увесь той жар мене попік", – каже Настя.

Вона прийшла до тями на третій день у львівській лікарні, ідеться в розповіді. Лікарі вводили її в медикаментозний сон для проведення болючих перев'язок.

"Кожні півтори години – у мене агонія. Усе тіло пече. Тому що були відкриті ділянки рук та ніг. Цей біль не описати словами. Я плакала, просила знеболююче", – розповіла дівчина.

За її словами, зараз для неї важливо розповідати про пережите і про втрату близьких. Це її спосіб розказати світові правду про війну в Україні.

"Вважаю, що все це треба фіксувати – відео, світлини, – щоб показувати за кордон, що в Україні справді таке відбувається", – наголошує дівчинка.

Настя проходить лікування й чекає на лазерне шліфування рубців, зазначив сайт Фонду Ріната Ахметова. Вона сподівається повернутися до баскетболу й уже тренується, щоб відновити еластичність руки, і далі залишаючись капітаном своєї команди. Настя навчається і мріє стати стоматологинею.

Дізнатися історію Насті можна на порталі музею.