-1 Київ
Бог їм суддя – і тим, хто каміння в живих людей жбурляв, за гроші чи з дурного розуму, і тим, хто підбурював з екранів: "Везуть китайську заразу, гинутимуть наші діти!"
– Якщо почитати нашу пресу, складається враження, нібито всі 50 осіб евакуйованих приписані до нашого колективу, – каже Ірина, – хоча насправді танцюристів із Fashion Pa там тільки 17. Молоді люди, усі повнолітні, усім за 20, усі можуть самі розпоряджатися своїм життям. І коли в них запитуєш, чи налякала їх ця епідемія, розумієш, що радше зустріч в Україні більшою мірою налякала й шокувала. Про батьків цих хлопців та дівчат вже й не кажу – що їм довелося пережити... Ну, уявіть собі: в автобус жбурляли каміння, бризкали з газових балончиків, плювали, кляли – і наших танцюристів, і сім'ї з дітьми, евакуйовані з Китаю... Усього можна було очікувати, тільки не цього. В учасників колективу майнула думка: "Краще б ми не поверталися". Можете собі уявити, щоб так говорили люди, про яких Батьківщина начебто подбала, забрала з осередку епідемії додому?
Зараз усі кинулися виправдовувати цих новосанжарців, кажуть: не засуджуйте, вони просто не були поінформовані. Ну, слухайте, надворі XXI століття, хто хотів дізнатися, той дізнався, що на борт літака у жодному випадку не візьмуть тих, хто кашляє, пчихає, у кого підвищена температура – одне слово, є хоч якісь ознаки нездужання. Бог їм суддя – і тим, хто каміння в живих людей жбурляв, за гроші чи з дурного розуму, і тим, хто підбурював з екранів: "Везуть китайську заразу, гинутимуть наші діти!" Ці евакуйовані хлопці та дівчата – теж чиїсь діти. Вам за синів і доньок годні бути...
Зараз у мене телефон буквально розривається – напевно, усі видання, які тільки є, зателефонували: "Дайте терміново номери тих, хто в Нових Санжарах!" А навіщо я це робитиму – заради хайпу? Щоб у моїх артистів запитували: "Розкажіть, що ви відчували, коли з вас знущалися ваші співвітчизники?" Або: "А скільки ви заробили в Китаї?" Це ж перше запитання – скільки ви заробили. У яких костюмах танцювали. Більше не було про що запитати, напевно. Уже понаписували такого, перекрутивши інформацію про контракти, про поїздки, – читаємо і дивуємося: звідкіля це?
Охочих поїхати працювати в Китай менше не стало. Попри коронавірус
– Ось ви краще поцікавтеся, чому наші артисти їдуть у Китай, – продовжує Ірина, – і я відповім просто і зрозуміло: тому що в Україні немає роботи. І танцюристи, і співаки, і циркачі – усі їдуть! Чекають, доки китайці впораються з епідемією, щоб підписати нові контракти. Тому що там молодь може реалізуватися, заробляти, багато хто в Китаї залишається, одружується, виходить заміж... І зараз, будьте певні, охочих поїхати працювати в Китай менше не стало. Попри коронавірус. А після такого прийому, як у Нових Санжарах, багато з тих, хто виїхав за контрактом і думав повернутися, передумає.
Наші хлопці та дівчата працювали в державному парку розваг – великому, як "Діснейленд". У Китаї багато таких парків – і державних, і приватних, цілі мережі. У кожному – атракціони, театри, ресторани... Нам би таке, щоб молодь залишалася в Україні, а не виїжджала.
Фото з особистого архіву Ірини Богданової
– Ваші учні розповідали, як у Китаї борються з епідемією?
– Щойно стало зрозуміло, що йдеться про епідемію, китайці, у яких, якщо ви пам'ятаєте, 17 років тому був спалах смертельного небезпечного SARS, ужили всіх необхідних заходів: масові заходи скасували, на карантин закрили цілі райони і міста. Шкода, що час втратили все-таки: спочатку не вірили, що все настільки серйозно... Але кричати про "неподобство" і "китайську заразу, підкинуту спеціально в річницю Майдану", може лише той, хто абсолютно не розуміє, яка розвинена країна Китай. За економікою вона друга після Америки. Ми з ними поруч не стояли.
Наші танцюристи в Ухані жили в гуртожитку, де умови були кращими, ніж у цих Нових Санжарах. Душ, туалет, скрізь чистота, кімнати щоденно обробляли, безкоштовно видавали маски, антисептики, гігієнічні засоби, привозили їжу, платили добові, наше посольство в Китаї також видавало гроші... Україні б таке держзабезпечення і такі превентивні заходи – країні, першій за кором, туберкульозом і ще бозна-якими заразними хворобами!
Жодної паніки не було. Китайці твердо вірять: їхні вчені винайдуть вакцину, інакше бути не може. Українське посольство саме вийшло на учасників колективу, склали списки, створили групу, у якій усіх регулярно інформували про перебіг справ, про те, коли, у який час приїде автобус і забере в аеропорт. Люди спокійно чекали, коли їх евакуюють. Ну, може, хвилювання якесь було лише у зв'язку з тим, що планували виліт на 11-те число, потім перенесли. Але ніхто не обривав телефони в істериці: мовляв, ой, зрада-зрада, нас кинули.
Із місцевими жителями наші не контактували, не ходили ні на які ринки, ні в які людні місця. Протягом трьох тижнів сиділи на карантині, і з нами постійно підтримували зв'язок за допомогою інтернету. Думаю, якби, не дай бог, хтось підхопив інфекцію, за цей час вона виявилася б.
Ну, ще в Нових Санжарах протягом двох тижнів побудуть. Кажуть, що там теж непогано – у самому санаторії. Добре годують, персонал добре ставиться. Тільки сумують вони, звісно, дуже: ні мам, ні татусів, ні нас – нікого ж не бачили. Ми не мали права навіть їх зустріти. Хоча, якби знали, що так зустрінуть чужі люди, напевно, начхали б на всі заборони...
Щодня ми розмовляємо з ними – начебто, кажуть, пристрасті вгамувалися, ніхто не ходить під вікнами, не вигукує гидоти. Може, все-таки зіграло свою роль те, що санаторій під охороною. Але в першу ніч реально страшно було: а якщо в когось забракне клепки й підпалять?
Двічі на день міряють температуру, що три дні беруть аналізи
– Зараз багато пишуть про те, що це не місцеві, це привезені тітушки виконували політичне замовлення...
– Не стверджуватиму, що ні. І що політика тут ні до чого. Є правоохоронні органи, нехай розбираються. Стояли там і хлопці у каптурах, але були й бабусі-дідусі, тітоньки, явно місцеві. Навіть якщо це профінансовані кимось провокатори, хіба це краще характеризує нашу країну? Назвіть ще якусь державу в Європі, де можуть за гроші чи за чиєюсь вказівкою вийти й у своїх же громадян каміння жбурляти! Я навмисне намагаюся не називати ні імен, ні прізвищ наших вихованців зайвий раз, тому що їм у цій країні з цими людьми жити...
І ще раз хочу сказати: напишіть, будь ласка, що нікому там зле, дякувати богу, не стало. Що наші артисти – молоді, сильні, спортивні хлопці й дівчата. Наскільки я знаю, зокрема з їхніх розповідей, тому що їм там щодня надходила інформація про хворих, про кожен новий випадок, у Китаї хворіють переважно літні люди, вони у групі ризику, до того ж ніхто з іноземців не заразився. Не треба їх зайвий раз турбувати і травмувати.
Доки вони на карантині, вони від усіх ізольовані. Нікуди не виходять, грають у карти, нарди, "Монополію". Двічі на день їм міряють температуру, що три дні беруть аналізи. Вони, дякувати богу, в нормі. Дасть бог, так буде й надалі.
Раніше можна було передачі в санаторій передавати, зараз заборонили. А так привозили їм і фрукти (навіть переселенці з Донбасу – мабуть, тому що самі були небажаними гостями), і піцу від ветеранів АТО... Мені багато телефонують і пишуть – школи, садочки, просто небайдужі громадяни... Запитують, що привезти, вислати. Дякую вам усім, у наших хлопців та дівчат усе є. Найголовніше – ваші слова підтримки, ми їм це читаємо, пересилаємо, щоб показати: не все у нас у країні так запущено. Їм важливо це відчувати. А хто вже вислав щось – ну, вирішили передавати ці посилки в дитячі будинки. Думаю, там теж будуть вам вдячні, ще й як...
