+11 Київ
Заява першого президента України Леоніда Кравчука
Уже майже два місяці Україна на карантині. Народ переживає найскладніший в історії держави час – і матеріально, і духовно, і морально. Потрібні будуть величезні зусилля, щоб поступово вибиратися з такого важкого життя. Потрібні будуть глибоке розуміння і висока відповідальність кожного з нас, щоб діяти свідомо та ефективно.
Коронавірус став для нас великим горем, бо щодня забирає найдорожче і найцінніше – життя людей. Він став великим випробуванням, загострив, оголив наші проблеми. Показав, чи вміємо ми діяти в надзвичайно складних умовах і наскільки ми готові до спільної та відповідальної роботи.
Сьогодні ми без перебільшення складаємо іспит на зрілість і людяність. Чи справляємося ми з цими викликами? Так. Загалом справляємося. У надзвичайно складних політичних, воєнних, економічних, соціальних та безпекових умовах Україна зуміла мобілізувати сили, ресурси, науковий потенціал і активно бореться з епідемією. Ми маємо чудові приклади сподвижницької жертовності лікарів, волонтерів, які кожний день ідуть у бій із вірусним ворогом.
Велику і дуже потрібну роботу виконує наш бізнес, який допомагає людям подолати цю страшну біду. Практично всі свідомі підприємці долучилися до цієї роботи. Приклад високого розуміння ситуації тут показує Рінат Ахметов. Безумовно, така позиція заслуговує високої оцінки і залишить глибокий слід в історії України. Та, на жаль, не все у нас так, як повинно бути. Далеко не всі розуміють смертельну загрозу, що нависла над нами.
На порозі – вірусна смерть. Вона не оминула й Росію. А на Донбасі через злочинну політику Кремля сіються жах і смерть, нищиться все, що створено людиною. Навіть вірусна чума не здатна зупинити зачумлених агресорів. Буде дуже непросто нашим нащадкам пояснити таку антилюдську політику.
Потрібно подякувати нашим героїчним воїнам, кожному солдатові, які захищають наші домівки, нашу землю, наших дітей і онуків, нерідко жертвуючи своїм життям.
Прикро, але не можна оминути часто незрозумілу поведінку окремих громадян України, які нехтують карантинними вимогами, поводяться зухвало і хизуються своїм героїзмом.
Не по-християнськи чинять і деякі служителі церкви, порушуючи вимоги карантину і заповіді Господні.
Нову сторінку вседозволеності та зухвалості на політичному обрії України відкрив мер міста Черкас, який започаткував на офіційному і владному рівнях боротьбу з центральною владою, відмовляючись виконувати рішення уряду щодо карантину. Ну що тут скажеш? Мабуть, пан мер вважає, що він може не виконувати рішення влади, тим більше, коли йдеться про життя і смерть людей. Він уже нікого не боїться – ні закону, ні людей. А де відповідальність? Де розуміння, що перед законом усі рівні? І лихо не тільки в тому, що в Україні є такі діячі. Скрізь знаходяться люди з низькою політичною культурою. Велика біда і просто нещастя в тому, що окремі політики, мери інших міст і навіть політичні сили підтримують та надихають мера Черкас діяти за принципом Гуляйполя.
Зрозуміти таку позицію просто неможливо. Бо це фактично заклики до нехтування рішеннями влади. Тим більше з питань епідемії. Заклики до зневаги закону є неприпустимими. Справді, коли Бог хоче покарати людину, він забирає в неї розум. Вдумайтеся, хіба допустимо заради піару схвалювати вседозволеність посадових осіб? Це межа, червона лінія, за якою чітко вимальовуються злочин і просто людська підлість.
Шановний пане президент, Володимире Зеленський!
Поважні Верховна Рада і уряд України!
Дозволю собі із власного немалого досвіду нагадати вам, що розвал держави починається із прийняття рішень, які не відповідають національним інтересам народу, і невміння або нездатності виконувати потрібні рішення і дані владою обіцянки.
Сьогодні ми стоїмо на межі, за якою анархія і вседозволеність. Зупиніть це, поки не пізно! Кожний чиновник має нести відповідальність (наголошую, юридичну) за "бєспрєдєл".
Хочу попросити всіх, хто мене чує, зрозуміти просту істину: кожна людина має право розпоряджатися своїм власним життям, але не має жодного права створювати загрозу для життя інших людей. Хто цього зухвало не хоче усвідомити, має відповідно до закону нести сувору відповідальність і бути покараним. Держава не може залишати без реагування загрозливі дії будь-кого, тим більше, коли йдеться про можливу смерть людей. Моральна пустота і дикість мають суворо каратися, бо інакше ми не зможемо вибратися з цього провалля.
Сьогодні питання стоїть так: кожен громадянин України своїми діями або допомагає державі і собі, або заважає, ставлячи під сильну загрозу і власне життя. Вибору тут не існує. Об'єктивний біль сильніший за наші бажання. Хочеться вірити, що частина людей, навіть у час вибору між життям і смертю, розуміє демократію не як уседозволеність, як небажання думати і діяти в рамках гуманних моральних та духовних цінностей. Зараз у кожного з нас з'явилося багато часу, який можна використати для роздумів і аналізу, правильно оцінити діяльність державних органів і свою власну роль у житті народу.
Бажаю всім творчих успіхів, а головне – міцного здоров'я та спільних зусиль у боротьбі з чумою XXI століття.
Хай щастить!
Кравчук Л.М.
