22-й пакет санкцій проти Москви – це мем
Сьогодні дует комівояжерів – Вітьков і Кушнер – має прилетіти до Ірландії й доповісти президенту України Володимирові Зеленському, що вони там наїздили в Москві. Сьогодні ж єврокомісарка з питань фінансів Марія Луїш Альбукерке заявила, що ЄС запровадить 22-й пакет санкцій проти Росії, який торкнеться нафтоперероблення і "тіньового флоту".
По-перше, сам факт 22-го (!) – не другого, і навіть не п'ятого, а 22-го пакету санкцій – це окремий мем. По-друге, ця дивовижна пристрасть водити хоровод, а не врегульовувати проблему, по-справжньому вражає. Адже перелік дієвих заходів боротьби з підживленням російської воєнної машини нафтовими грошима давно відомий. Вибіркове переслідування й дистанційне залякування танкерів – очевидно не те, на що здатний ЄС. Вони можуть краще.
І ось ця комбінація одразу ж викликає в пам'яті асоціацію з іще однією "санкційною" історією, яка стосується США, ЄС і безпосередньо Ірландії. Сьогодні Associated Press опублікувало матеріал на тему, яку я детально розбирав у дописах від 13-го і 15 серпня. Суть. Для виробництва найширшого асортименту продукції військового призначення потрібен алюміній. Без алюмінію не можна зробити балістичні й крилаті ракети, його щедро застосовують в авіації, зокрема – безпілотній. Одним із найбільших гравців у світі на ринку алюмінію є російська корпорація "Русал". Вона ж і забезпечує металом російські військові заводи. Це доведений факт.
Але Росія залежить від постачань імпортної сировини – оксиду алюмінію (він же глинозем), – із якого роблять метал. До 2022 року "Русал" отримував левову частку сировини з України (НГЗ) та Австралії. Потім структура постачань змінилася. Станом на зараз 15% сировини для "Русала" постачає Казахстан через компанію, формально зареєстровану в Люксембурзі. Часткою в цій компанії володіє держава, тобто Казахстан опосередковано забезпечує російські військові заводи. А ще 17% сировини – це взагалі шик. Її постачає гліноземний завод в Ірландії, який належить "Русалу", – Aughinish Alumina (графство Лімерик). Тобто в Ірландії є підприємство, яким відкрито (!) володіє "Русал". Є документальний слід, який доводить, що сировина надходить до Росії, на заводи "Русала", а продукція "Русала" йде на підприємства ОПК – від "Уралвагонзавода" до "Алмаз-Антея".
Тобто все до жаху очевидно. Однак жодних обмежень на постачання сировини з Ірландії для потреб російських військових заводів немає. Ірландці вже майже п'ять років хитають маятник. Коли їх публічно притискають, посадовці починають вдавати глибоку стурбованість і завзяття розібратися із цією проблемою. Коли трохи вщухає, позиція змінюється. Зокрема, у матеріалі АР її озвучує міністр Ніал Коллінз: "А які ваші докази? Є прямі докази, що саме ось цей шматок ірландського глинозему, який належить "Русалу", буде використано для виготовлення російської ракети чи літака, які потім уб'ють українців? А раптом із нього зроблять елегантний набір посуду і столових приборів? Ну, і все!"
Підґрунтя для такого петляння створили… за першої адміністрації Трампа. Тоді американці тимчасово притиснули санкціями "Русал" і його основного власника – олігарха Олега Дерипаску. Але робота дорогих лобістів і бюрократичні хитрощі (перекладання акцій з однієї кишені в іншу) призвели до того, що Дерипаска залишився під санкціями, а "Русал" – ні. Адже зробили вигляд, нібито Дерипаска ним нібито й не керує.
Двоє посланців Трампа в Ірландії розповідатимуть щось про пошуки мирного врегулювання. У момент, коли наша армія знову говорить про збої в роботі Starshield. Через що в нас пропущені. А під час виготовлення ударних засобів із чималою ймовірністю використано ірландську сировину. А потім ЄС допомагає нам купувати американські протиракети…
"Русал" – по вуха в боргах, пошук альтернативної (дорожче, довше) сировини створить проблеми. Аж до дестабілізації. Стане більше мотивів думати про мир. То, може, відсипати трохи грошей ЄС ірландцям і взяти завод під контроль, поки Росія не прийде до тями?
