У будь-який спосіб. Бажання Трампа досягти результату в Україні різко зросло 

Республіканська партія США зазнала однієї з найпотужніших поразок на проміжних виборах за останні десятиліття. І, враховуючи фактор Трампа, його позиції (а найчастіше висловлювання) щодо російсько-української війни, в українському сегменті мережі пішла хвиля оптимізму.

Спробую трохи розчарувати. І для розуміння ситуації нагадаю кілька фактів.

1. Трамп залишається президентом США. І його рішення, як і раніше, є рішеннями президента. Навіть у питаннях тиску на РФ. Є закони про санкції. Але варто пам’ятати, що є інструмент під назвою General Licence, який без зайвих пояснень тимчасово виводить з-під санкцій будь-якого фігуранта. Будь-яку діяльність. Тимчасово – як правило, до року. Потім можна видавати нову GL. З тим самим номером "для порядку", але з літерою наприкінці. Знову на рік. Закон Грема – Блюменталя, до речі, надає право (!) президенту вводити тарифи та санкції, але не зобов’язує його робити це автоматично.

2. Новий склад Конгресу розпочне роботу лише 2027 року. Претензій у демократів до Трампа безліч. І їх буде висловлено в межах розслідувань, публічних обвинувачень. А також у межах "війн за бюджет". Але імпічмент можливий лише в разі неприпустимого провалу американського президента у внутрішній та зовнішній політиці.

3. Можливо, найважливіше – адміністрація Трампа діє у логіці затвердженої стратегії національної безпеки США. І представники Демократичної партії не надто активно виступали й виступають проти її положень. Радше це "чергова" критика, не більше. Отже, основні підходи у зовнішній політиці залишаються тими самими. Можливі лише косметичні зміни. І ось тут підходимо до найголовнішого. Операція США у Венесуелі? Її не надто критикували. Про демократію не згадують. Про демократію не згадують. В Ірані Трамп сподівався отримати таке саме, але зав'яз. І саме те, що він там "зав'яз", найбільше б'є по популярності (якщо беремо розріз зовнішньої політики). Україна тут другорядна. Наша ситуація й загравання США з РФ зумовлені фактором Китаю та згаданої війни в Ірані. Тепер читаємо три пункти вище. Для Трампа можна мінімізувати проблеми з Конгресом у разі успіху на одному з двох напрямів – Іран або Україна. В ідеалі – на обох напрямах.

І ось тут підходимо до найголовнішого. Конгрес поки що той самий. Адміністрація та сама. Успіх потрібен "на вчора". Це означає, що різко зростає бажання одержати результат у будь-який спосіб. Щоб до січня, а там, до речі, і чергова зустріч із Сі, до того ж щодо важливих питань, вийти на сильні позиції.

До речі, аналогічна ситуація в Ізраїлі. Якщо Нетаньяху не формує коаліції і втрачає посаду прем'єра, то суди у щонайменше трьох кримінальних справах ("про подарунки", справа 2000, Bezeq-Walla) щодо нього стають найближчою перспективою.

Але якщо затяжна війна завершується видимою й очевидною перемогою – переможців не судять. Точніше, судять, але як "національних героїв". Там теж необхідний успіх. Особисто окремо взятому політику.

Результат – імовірність ескалації навколо Ірану багаторазово зростає саме на найближчі два-три місяці. Водночас потрібна прийнятна політична позиція РФ і російська нафта на ринку. Тобто політика США щодо Росії не змінюється анітрохи. Тобто політика США щодо Росії не змінюється від слова "зовсім". Путін це чудово розуміє і спробує використати момент. Де посилення обстрілів території супроводжуватиметься пошуком кейсів на кшталт Петропавлівської Борщагівки, де можна зіграти.

США будуть тиснути. І дивним збігом обставин розслідування корупційних справ (процес вкрай необхідний) йтиме по апробованій колії. Слідство йде своєю чергою. Але раптово перед черговим раундом переговорів матеріали слідства опиняються у ЗМІ. Точніше у чітко визначеному пулі видань. А далі працює хвиля.

З огляду на це найближчі два-три місяці для України будуть вкрай складними. Оскільки в цей період сходяться всі чинники, здатні дестабілізувати ситуацію. За винятком, імовірно, проривів РФ на фронті – там у росіян усе далеко від бажаного. Водночас імовірна війна в Ірані відсуває українську тему на другі-треті позиції (добре, якщо не нижче) у світовому порядку денному.

Що із цим робити? Ключ – у збереженні підтримки з боку ЄС та виході з конфліктів із сусідами. Процес розпочався, і це добре.

Корупційні розслідування – тут питання в тому, щоб "поставити крапку" хоча б у одній із резонансних справ останніх двох років. Гучно, публічно, остаточно. Але специфіка судових процесів змушує сумніватися у такій перспективі саме за два-три місяці. Хоча було б справді потужно з погляду відновлення довіри громадян до системи.

Комунікація із суспільством. Найслабше місце. Навіть події у Борщагівці це чудово продемонстрували. Коли перші три-чотири години розганялася хвиля фактично неправдивої, емоційно запакованої інформації. Реальна картина почала вимальовуватися за добу. Але тут як у старому одеському анекдоті "ложечки знайшлися – осад залишився". Якщо нічого не робити – осад буде накопичуватися. І йдеться не лише про мобілізацію. Комунікація будь-яких рішень держави, місцевої влади. З поясненням хоча б логіки (деталі під час війни, згоден, всі не даси) дій, а не "туманом війни".

Робота з іншими країнами Адже якщо трек Трампа з примусу до поступок провалюється, переговорні рамки, найімовірніше, буде змінено. Із залученням додаткових посередників. З ними треба говорити. Зустріч Зеленського з Ердоганом – добрий сигнал. Але потрібна комунікація щонайменше ще з Індією та КНР.

На американському напрямі – важливо розуміти, що президент президентом, але бюджет розробляє Палата представників. А це означає, що контакти з її комітетами (як і комітетами Сенату) – один із найважливіших пріоритетів. Тобто треба працювати широко, через МЗС, парламент, бізнес тощо.

І "ще вчора" все-таки розібратися з посадою посла. Потрібен не політичний призначенець, а дипломат. Кваліфікований, досвідчений дипломат – адже доведеться працювати у країні, де є жорсткий внутрішній політичний конфлікт. Причому від цієї країни ти залежиш.

І якщо за перерахованими напрямами Україна досягне хоча б часткового прогресу, то вже наприкінці січня розмови про заморожування війни можна буде вести із зовсім інших позицій.