Це не характер Зеленського. Іншої раціональної стратегії просто немає 

Зараз кожна новина з Вашингтона – як розхитування човна. Дизельна угода, пауза санкцій, саміт без України. Нас хитають. Ми проклинаємо всіх і вся. Якщо дивитися лише на заголовки, здається, що все хаотично. А якщо подивитися на динаміку, то все структуровано, а значить, ми можемо планувати свої дії.

Із 2025 року три головні гравці в переговорах рухаються за одним сценарієм: Трамп і Зеленський коливаються вперед-назад. Путін рухається в один бік.

Трамп – кавалерійська атака на Україну (Овальний кабінет, план Віткоффа), потім відступ. Після кожного відступу базова лінія США зсувається трохи ближче до Москви. Спочатку – "НАТО нереалістичне", потім – "територіальні реалії", тепер – пауза санкцій. І це не маятник. Це храповик.

Зеленський – тимчасовий відступ під тиском кавалерійської атаки (вето на удари по НПЗ), сигнал конструктивності щодо Трампа (прийняття умов енергетичного перемир'я), повернення до свого курсу (відновлення ударів). Це не характер людини, а структура: слабша сторона не може ні порвати із сильнішим партнером, ні капітулювати перед ним. Іншої раціональної стратегії просто немає.

Путін – налаштовує Трампа проти України, спокушає бізнесом і форматами: саміти, тристоронні зустрічі, мільярдні проєкти. Пропонує формати, де він рівний, замість реальних поступок. А війну веде без жодних змін у цілях і крок за кроком розмиває підтримку України.

Нам із вами немає сенсу ні захлинатися від "теплих" сигналів, ні тонути від "холодних". Це один і той самий цикл, і він повторюється. Наша доля вирішується не в цих коливаннях, а в тому, що залишається незмінним: наша армія, суспільна витримка й оборонна промисловість, плюс Європа. Тоді наш човен залишається на плаву й дозволяє шукати відповідь на головне запитання: як зупинити цю жахливу війну?