Україна не стягне тягатися з РФ, особливо на два фронти
Говорити про "вибори" в Росії – у будь-якій формі, окрім як висміювати їх, – це ніби легітимізувати їх. Не треба. Що там аналізувати? Відсотки в путінської партії чи в комуністів?
Це все неважливо. Ніякої опозиції. Ніяких протестів. Фальсифікації, якими нікого не здивуєш. І мовчазна згода росіян, які все це ковтали, ковтають і ще не раз проковтнуть. Тому радше розглянути ці "вибори" як ще один вагомий елемент цементування путінізму – ідеології, де війна не інструмент, а мета. І готуватися до того, що навіть коли Путіна не стане – а його ж не стане рано чи пізно, – путінізм залишиться ще на довгі роки.
Залишиться у вигляді тих, хто щиро підтримує зараз убивства українців. У вигляді їхніх дітей, яких зараз навчають збирати-розбирати АК-47, прокачують міфом про "вєлікую атєчєствєнную" і привчають ненавидіти Захід і Україну. Бо ця війна ведеться не за квадратні кілометри, а за голови. За вплив на свідомість.
Це про словосполучення, яке все частіше й частіше звучить в інфопросторі, – когнітивна війна. На жаль, ні ми, українці, ні наші західні партнери не можемо похвалитися вагомими успіхами в цій царині. Ми б'ємо по НПЗ і складах. Це чудово, і це важливо. Але путінізм в головах перемагається не зброєю, а словом, грошима й роками. Звести до спільного знаменника спеціалістів, які глибинно досліджували Росію, патерни поведінки в їхньому суспільстві, больові точки російських еліт, масштабувати тригери між РФ та її союзниками. Якщо треба когось купити – купити, якщо треба витиснути дітей російських можновладців з елітних університетів і шале в Альпах – знайти інструменти як. Знайти такі заборонені плоди для російської молоді, які будуть варті протистояння із системою.
У Радянському Союзі забороняли західну музику, а "фарцовщиків", які торгували джинсами й вінілами, – розстрілювали. Що зараз є цим страхом для путіністів? Хто наші агенти впливу на території РФ? Скільки може коштувати і скільки часу зайняти кристалізація відцентрових процесів у країні-агресорці?
У листопаді 2022 року мене з колегами запросили у штаб-квартиру НАТО. Я тоді запитав в уповноважених: а як таке може бути, що в суспільствах країн – членів НАТО (який Росія розглядає не інакше як ворога) є купа людей, які підтримують Росію в цій війні? І чи є у вас план протидії російському впливу на розуми європейців? Минуло майже чотири роки, і ми бачимо, що і праворадикальна AfD уже виступає за нормалізацію відносин із Москвою, і Фіцо вже не хоче, аби Словаччину втягнули у війну "через якусь ст. 5 Альянсу". І Трамп заявляє, що ріст цін на дизель – це не тому, що Росія розв'язала війну, а тому, що Україна б'є по її НПЗ. Бо росіяни грали вдовгу, були агресивні в інфопросторі й не шкодували грошей. Навіть якщо треба було комусь оплатити красиве весілля.
Тож питання від листопада 2022 року залишається актуальним і досі. Особливо коли врахувати, що це боротьба на два фронти: 1) захист себе і партнерів; 2) робота із суспільством ворога і з його союзниками. Самостійно Україна не стягне тут тягатися з РФ. Не вистачить ресурсу. Людського й фінансового. Потрібна буде підтримка партнерів.
Нам уже доводилося проходити через щось схоже зі зброєю. Згадайте, скільки часу ми просили снаряди, танки й літаки? Скільки казали, що Європа має і сама озброюватися й готуватися? Нам не дуже вірили, не чули, гаяли дорогоцінні місяці та роки на пошук політичної волі. Але де ми зараз? Велика війна триває п'ятий рік і стукається російським кирзовим чоботом у європейські двері. Поки що у вигляді диверсій, хакерських атак, вербування агентури, регулярного залітання дронів у повітряний простір країн НАТО. І зараз наші європейські друзі проявляють неабияку активність. Переозброюються, вивчають український досвід, проводять військові навчання, тестують системи сповіщення населення щодо повітряних тривог, перевіряють готовність шпиталів кратно збільшити прийом поранених. Господи, та вся Європа вже клепає дрони. Так і з боротьбою за вплив на голови.
Нам потрібен "когнітивний "Рамштайн"! Тільки не називайте це "черговою допомогою Україні" – це такий самий захист європейських суспільств, як і нашого. "Збройовий "Рамштайн" з'явився вже після того, як Росія почала повномасштабну війну. Створення "когнітивного "Рамштайну" не можна відкладати до вторгнення в Європу.
Так, у ЄС створили Центр демократичної стійкості для боротьби з іноземним інформаційним впливом. Але чи не стане він іще одним бюрократичним інститутом? Це має бути щось значно масштабніше. Це може бути спільний формат України та європейських союзників (не лише членів ЄС), де стратегію протидії російському впливу будують разом, на роки вперед. Адже якщо ми не захистимо свої суспільства й не вплинемо на Росію – неважливо, як голосно ми будемо обурюватися сфальсифікованими російськими "виборами": їхні діти й далі вчитимуться збирати-розбирати автомати й готуватися до війни із Заходом.
Нам потрібен "когнітивний "Рамштайн"!
Джерело: Сергій Притула / Facebook
