Він як ніхто заслужив відчути власну політику на собі 

Путіну – 74. Свій день народження він зустрів так, як хотів: черговим масованим ударом по українських містах і вбивствами мирних людей.

Є термін, який дуже точно описує цю модель влади, – некрополітика. Його запровадив у сучасну політичну теорію камерунський філософ Ашиль Мбембе. У знаменитій роботі Necropolitics він писав, що одним із найвищих проявів суверенної влади стає здатність визначати, кому дозволено жити, а хто мусить померти. Тобто смерть перестає бути лише наслідком політики. Смерть сама стає політичним інструментом.

Саме тому поняття некрополітики так моторошно пасує до путінської Росії. Убивати, щоб примусити. Убивати, щоб залякати. Убивати, щоб підкорити. Убивати, щоб змусити інше суспільство прийняти твою політичну волю. І, зрештою, бути готовим відправляти на смерть власних громадян заради тієї самої мети. Причому чітко визначаючи, хто саме має вмерти – бідні десь перифірійноі глибинки. Тут варто відмітити, що російське суспільство ледь не із захватом сприйняло цю некрополітику Путіна з оплатою за кожного посланого гинути в Україну. Бо це дало можливість у тій глибинці банально мати гроші.

Але політичний проєкт Путіна значно більший за захоплення кількох українських областей. Він хоче залишитися в російській історії людиною, яка повернула імперію, втрату якої сама російська влада роками перетворювала на історичну травму. І тут пряма історична спадковість: Радянська імперія теж багаторазово використовувала смерть як інструмент політики: Червоний терор, Голодомор, Великий терор, депортації, ГУЛАГ. Людське життя ставало матеріалом для реалізації великого політичного проєкту.

Старший "брат" Владіміра Путіна – Адольф Гітлер – довів цю логіку до абсолюту: держава вже не просто вирішувала, хто має померти, вона створила бюрократичну і промислову систему масового знищення людей… Саме тому, щоб зупинити появу нового Гітлера після Другої світової, людство вдосконалювало міжнародне право, Женевські конвенції, систему відповідальності за воєнні злочини і злочини проти людяності. Щоб смерть більше ніколи не могла бути нормальною технологією політики.

Але сьогодні ще один некрофіл, Путін, помножив усю цю систему в ім'я збереження людства на нуль. І всім зручно закривати на це очі з різних причин, про які варто написати окремо. Ордер Міжнародного кримінального суду на арешт Путіна вже існує, хоча без спроби реалізації. Але відповідальність не може завершуватися одним епізодом незаконної депортації українських дітей. Удари по цивільних об'єктах, катування, депортації, страти, атаки на енергетику – кожен доведений злочин і кожен причетний до нього мають отримати юридичну оцінку. Заради межі, яку не можна переходити, якщо людство хоче зберегтися. Бо війна без правил в умовах масового нарощення зброї призведе до глобальної катастрофи.

Мої побажання Путіну, думаю, цілком зрозумілі й співзвучні з мільйонами українців… Він як ніхто заслужив відчути власну політику на собі. Некрополітику… І на відповідальність за все…