Якщо Росія справді наважиться на пряму війну з НАТО, Китай може вирішити, що настав його час 

Мої роздуми. Коли страх стає зброєю

У міжнародних ЗМІ сьогодні дедалі частіше з'являються попередження про можливу майбутню атаку Росії на одну з країн НАТО.

І це може бути не лише військовою погрозою – це ще й інструмент політичного шантажу. Кремль фактично намагається поставити Захід перед вибором: або Україна погоджується на путінські умови, або ризик прямого зіткнення Росії з НАТО зростає.

Якщо Захід піддається цьому страху, Москва отримує саме те, чого прагне, – можливість вирішувати долю України через погрозу подальшої ескалації.

Якщо поступки Україні подаються як спосіб "не допустити війни з НАТО", це фактично винагороджує сам механізм шантажу.

Саме тому, на мою думку, НАТО має робити ставку на стримування: Росія повинна чітко розуміти ціну будь-якої подальшої агресії, а не бачити, що погрози приносять політичні дивіденди.

Українці повинні отримати більше фінансової допомоги, сучасних технологій, озброєння та значно жорсткіші санкції проти російської економіки. Бо якщо сьогодні дозволити Росії залякати Захід, завтра питання може стояти вже не про Україну.

Моя країна сьогодні – не проблема, яку потрібно "віддати", щоб уникнути більшої війни. Україна – один із ключових фронтів, на якому вирішується, чи працює шантаж як інструмент міжнародної політики.

Вважаю, що є ще один небезпечний фактор. Якщо Росія справді наважиться на пряму війну з НАТО, це створить величезну геополітичну кризу. І в цей момент Китай може вирішити, що настав його час діяти щодо Тайваню. Тому слабкість перед одним агресором може створити можливості одразу для кількох.