За 11-річним Андрієм російський дрон полював 20 хвилин 

При в’їзді в Херсон висить величезний жовтий борд: "Небезпека! Ворожі дрони!"

В останній день літа за 11-річним Андрієм російський дрон полював близько 20 хвилин. Загнав його спочатку в під’їзд незнайомої багатоповерхівки. А потім завис над будинком.

"Я почекав хвилин 10 у під’їзді, спустився, бо було тихо, я думав, він полетів геть. Та побачив його знову, повернувся в під’їзд, а двері вже були зачинені. Я набрав домофон знову, та якась жінка мені відповіла: "Годі балуватися, гуляй на вулиці". А далі я обернувся до сходів і все, мене оглушив вибух", – згадує Андрій.

Він отримав осколкове поранення ноги, провів у лікарні 10 днів. Здебільшого у сховищі лікарні, бо, крім дронів, по Херсону летять ще й КАБ.

У його історії мене найбільше вразило, що в тому дворі біля багатоповерхівок він був єдиною людиною. Оператор російського дрона не міг цього не бачити. Це сталося у Таврійському районі міста, який вважається відносно безпечним. Тут так само сітками накрито майже все: від зупинок до банкоматів. Але працюють магазинчики, ринок та аптеки.

"Спочатку росіяни казали, що будуть обстрілювати "червону зону", так звану територію біля річки, та тепер їхні дрони ранять та вбивають цивільних усе далі вглиб міста. Бабусь, що пасуть кіз, людей, що працюють на городах, цивільні машини", – каже заступник голови Херсонської ОВА Олександр Толоконніков.

Українські дронарі, що працюють у Херсоні, теж певні: це полювання не випадковість, не тренування і не стажування. Це терор.

"Вони розуміють, що більше сюди не дотягнуться. Так, вони є в Олешках, так, десь намагаються заходити групками по чотири людини, але цей берег їм уже не взяти. І все, що вони можуть, – це зривати свою злість на цивільних", – каже український дронар Олег.

Водій Олександр, який дуже швидко возив нас тунелями антидронних сіток по Херсону, бачив і поранених дронами пенсіонерів, які просто сиділи на зупинці, і купу понівеченого цивільного транспорту.

"Але не знаю, чи варто всі ті історії вам розповідати, бо ви ж у Київ їдете. Виходить, що ми наче горем міряємося", – каже він.

Але горе в нас одне. Мірятися ним не варто. Та варто про нього говорити.

Джерело: Yulia Surkova / Facebook