За минулий рік з української армії у СЗЧ пішла армія Великобританії 

Проблема більшості армійської реклами в тому, що вона звертається до неіснуючої вже в тилу аудиторії.

Ті, хто хотів "знайти свою зграю" й "проявити себе" – давно вже служать. Цей ціннісний профіль у кожній країні не дуже великий – і його носії зазвичай включаються у війну на початку. З тими, хто залишився в тилу, треба говорити інакше.

Помилкою було б думати, що в тилу залишилися самі лише "ухилянти". Вони зазвичай найгучніші, тому створюють враження своєї повсюдності. Ухилянти здатні влаштувати фестиваль зневіри в коментарях, але при цьому дискусію про мобілізацію ми ведемо не лише з ними. Куди важливіша категорія – це фаталісти.

Фаталісти живуть за принципом "покличуть – піду", "не покличуть – не піду". Багато в чому з них складається те щомісячне поповнення, яке приходить до армії без ексцесів і скандалів. Здебільшого вони не уникають відповідальності, але, на відміну від "добровольців", шукають не ризик і не виклик, а правила гри. З ними треба говорити не мовою глорифікації служби, а пояснюючи обов'язки. Вони хочуть розуміти, що на них чекає і чого від них чекають. Пафос може їх лякати, бо в пафосі їм ввижається хаос. З ними треба говорити спокійно, структурно й чесно – і лише такий формат народжує їхню зустрічну довіру.

Проблема нинішньої агітації в тому, що вона не пояснює "фаталісту" його майбутню службу. Не говорить про те, як виглядатиме його реальність. Не пояснює правила гри й вимоги до претендента. Коли фаталіст бачить іще один сюжет про неймовірний фронтовий подвиг, він лише переконується в тому, що є "народжені для війни", тоді як він – ні. Героїзація служби породжує в нього гостру невідповідність себе побаченому. Його могла б заспокоїти рутинізація служби, яка б показала рольові моделі, пропорційні йому самому. Але натомість на нього з білбордів, як і раніше, дивляться скандинавські боги.

Віктор Франкл у своїй книзі писав про те, що найважче змиритися з безстроковістю драматичних змін у власній долі. З тим, що ти не знаєш – чи є шанс, що все повернеться до попереднього формату існування. Безстроковість військової служби занурює нас у цю пастку. Можна пропонувати майбутньому бійцю будь-які гроші й будь-які бонуси, але сам факт їх наявності – це компенсація за жертву. І якщо жертва безстрокова – то для багатьох такий обмін втрачає сенс.

Армійську реальність демонізують значно більше, ніж вона того заслуговує. Вона складається не лише зі штурмів і "посадок", не лише з "нуля" і стрілецьких боїв. Але її безстроковість є тим фактором, який нівелює будь-які розмови про нормальність армійського побуту. Тобі пропонують не тимчасові незручності, а довічні. Така пропозиція працює з тими, хто готовий обрати собі таку долю, і не працює з тими, хто готовий змиритися з нею лише на певний час.

Якщо у військового марафону з'явиться фінішна лінія, це знизить напругу й зменшить розкол. Позбавить військову службу каторжного іміджу. Подарує тилу образ ветерана, який повернувся додому без тяжких каліцтв.

А якщо ні – то з навчальних центрів і надалі йтиме у СЗЧ кожен третій. Якщо держава не захоче братися за строки служби – то їх і надалі встановлюватимуть самі військовослужбовці. За минулий рік з української армії у СЗЧ пішла плюс-мінус армія Великобританії.

У нас у тилу залишилися фаталісти. З фаталістами можна домовлятися. Чим зрозумілішим буде їхнє армійське майбутнє, тим простіше буде дійти взаєморозуміння.

Чекаємо червня.