15% інженерів з оборонки планують відправити на фронт. Якщо їх не зберегти – усе впаде 

15% інженерів з оборонних заводів планують відправити на фронт. Найближчим часом.

Принаймні такі дискусії йдуть зараз у Кабміні. Сподіваюся, аргументи розумних людей у цьому процесі у фінальному раунді переможуть.

Наслідки з точки зору багатьох виробників MilTech:

1. Ліміт у 85% разом із прив’язкою до чисельності станом на дату рішення про критичність фактично заморожує зростання компанії

Від початку 2026 року АОЗ законтрактувала на 300% більше безпілотників, ніж за весь 2025 рік. Під такі обсяги підприємствам доводиться постійно нарощувати виробництво.

Великі компанії щотижня наймають десятки людей, щоб устигати за запитами військових на засоби. Часто це унікальні інженери та розробники, яких майже немає на ринку через системне недофінансування технічної освіти та науки.

2. Безпека виробництв: кожна нова людина – новий ризик

Найм в ОПК – це не звичайний HR-процес. Він включає перевірки, поліграф і допуски до виробничих локацій та чутливої інформації.

Скорочення броні до 85% спровокує плинність кадрів: одні йдуть, на їхнє місце треба шукати й перевіряти нових. Чим більше людей проходить через підприємство, тим більше з них знають адреси виробництв та іншу критичну інформацію.

Тож ідеться про ризик витоку даних, ураження виробничих потужностей і зриву оборонних контрактів.

3. Це все вже було, і ми всі погодилися, що воно не спрацювало

Норми бронювання змінюються надто часто, і це не дозволяє ефективно планувати розвиток компанії. Підприємства ОПК нещодавно проходили перепогодження критеріїв, затверджених наказом МОУ, і мусили до кінця серпня підтвердити критичність і перебронювати працівників.

В Україні приблизно 1 тис. компаній ОПК постачають засоби за державними контрактами. Чергове перебронювання – це знову величезне регуляторне навантаження не лише на бізнес, який готує і подає документи, але й на Міноборони, яке має ці документи опрацювати в умовах наявності більш системних проблем, як-от 20+ млрд дефіциту фінансування оборонних видатків до кінця 2026 року.

4. Зняти бронь означає розірвати виробничий цикл

Ліміт у 85% змушує зняти бронь із частини працівників, які вже працюють на виробництві та в R&D. Наслідки: розриваються виробничі цикли, затримуються розробка нових рішень і виконання державних контрактів.

Моя особиста позиція наступна:

1. Служити мають усі. Без виключень для політичних і бізнесових еліт. Усі, справедливо, по черзі. Таким чином ми рівномірно розподілимо навантаження. Наприклад, не один служить п'ять років, а п'ятеро – по одному року. Бо війна вже триває 12 років і може тривати в різній динаміці ще стільки ж. Війну не можуть тягнути на собі тільки одні й ті ж люди.
2. Наша галузь військових технологій – об'єктивно диво світового рівня. Чому? Бо такі індустрії створюються десятки років. Мінімум. Українці створили індустрію за кілька років. Створили технологічний щит, який захищає зараз не лише нас, але й усю Європу. Значно краще і реальніше, ніж будь-який НАТО.
3. Загалом у країні приблизно 1,5 млн заброньованих. Із них десь менше ніж 10% в ОПК. Тобто менше ніж 150 тис. людей, які виробляють дрони, РЕБ, РЕР, НРК та інші засоби для фронту. На цих засобах тримається фронт. А значить, тримаємося ми всі. 150 тис. людей на заводах, ще десь 150 тис. безпосередньо на фронті. Тобто 300 тис. От це і є цифра, на якій стоїть країна. І якщо цих людей не зберегти – усе впаде.

Висновок:

По суті, MilTech-індустрія тільки стала на ноги, вона ще дуже молода. Я глибоко переконана, що служити мають усі. Однак саме зараз відправка 15% інженерів на фронт просадить індустрію, яка тільки спирається на ноги. А коли просяде індустрія – одразу по принципу доміно просяде і сам фронт. Тому як мінімум ще один-два роки потрібно зберегти 100% бронювання для тих, хто виробляє дрони для фронту.

Натомість як мінімум 50% бронювань можна зняти із заводів олігархів, вічно заброньованих прокурорів, чиновників та численних "батальйонів Монако".