Чи треба було кричати, ставлячи під загрозу життя наших людей? 

Ситуація з Олешками ще раз показала, як соціальні мережі і загальний доступ до інформації викривили оптику багатьох людей. У них складається враження, що вони все знають, усе розуміють і все бачать, а отже, можуть виносити раціональні судження.

Колись так футбольні матчі коментували таксисти, а тепер коментувати можна будь-що: зранку послухав одного експерта, вдень подивився відео, ввечері дочитав у коментарях. Дослідження показують, що такий спосіб споживання новин дає не стільки знання, скільки відчуття знання: люди, які прочитали лише стрічку з анонсами статей у Facebook, відповідали на фактичні питання ненабагато краще за тих, хто не читав нічого, зате частіше переоцінювали свої знання.

Тому варто нагадати кілька речей.

1) Те, що звучить, виглядає чи виходить публічно, далеко не завжди відповідає тому, що є насправді. Реальні учасники подій часто не розкривають усієї інформації, свідомо дають лише частину, а інколи й неправдиву, взагалі замовчують певні події. Мотиви в них бувають різні, чесні й не дуже, але нам вони невідомі, і в соцмережах їх не видно. Тому наївно думати, що все відбувається саме так, як ви бачите, навіть на відео, навіть з бодікамер.

2) Політичні події і публічна комунікація часто бувають протилежними тому, що виходить назовні, просто з міркувань безпеки, спокою чи реалізації задуманого. Олешки тут добрий приклад. Весь тиждень режиму тиші ми читали про гуманітарну операцію, а росіяни тим часом проводили ротацію, укріплювали позиції і підвозили боєприпаси. Чи треба було про це кричати, ставлячи під загрозу життя наших людей?

3) Особливо це стосується війни. Якщо нам не повідомляють про збиті ракети, знищені установки чи додаткові втрати з нашого боку, для цього однозначно є причини, і ніхто з нас, навіть найкращий депутат із найчистішими намірами міжгалактичної мирової угоди, не може їх оцінити. Можливо, лише кілька людей у країні можуть повністю прорахувати тактичні ризики тих чи інших кроків, а стратегічно – ніхто. І, можливо, не лише в Україні, а й світі взагалі – якщо зважити на те, як рухаються події, і як управління хаосом стало основним порядком денним автократичної осі.

Тому варто: не довіряти сліпо жодному джерелу; не множити хаос поспішними коментарями; займатися своїми справами.