Дуже цінно чути про кордони 1991 року від заброньованого ухилянта
Моя помічниця їхала на таксі, пролунала тривога й перестав працювати GPS. Водій каже: "Вибачте, забув місто уже – я військовий. Таксую, бо зараз на реабілітації: бойових не платять, а на 20 тис. хіба проживеш".
А Олександр Ткачинський учора написав: "Я отримую 23 тис. на тиловій сержантській посаді, тому по вечорах і по (рідкісних та дуже раптово скасованих) вихідних проводжу тренінги, оцінюю проєктні заявки і розроблюю освітні продукти для підлітків (запрошуйте, якщо що). Дуже неприємно звертати увагу на виключно акційні товари у супермаркеті і не мати можливості спланувати купівлю власного житла або утримання дружини, яка могла б спокійно піти в декрет".
Зараз є безліч історій, коли військові змушені шукати підробіток. Бо неможливо за 22 тис. грн закрити власні базові потреби, потреби сім'ї, оплатити транспорт, паливо, зв'язок. Якщо у 2022 році такі кошти виглядали прийнятніше, у 2026 році інфляція зжерла більшість суми.
Знаєте, сили оборони надто добре роблять свою роботу, аби цивільні не відчували, наскільки несправедливе ставлення держави до військових. Тил нарікає, що мобілізація якось не так проходить, що ППО не всі ракети збиває, що кордони закриті для цивільних чоловіків. А в цей час люди в пікселі й мультикамі другий, п'ятий, 10-й рік живуть одним днем без можливості планувати своє життя, кар'єрне зростання, купівлю житла чи народження дитини.
Цивільні заплющують очі на те, наскільки напружена ситуація з військовими, наскільки сильно військові відчувають оцю несправедливість. Не усвідомлюючи, що без військових не буде тилу й усіх наших місцями смішних проблем теж не буде.
КМІС опублікував чергове дослідження, за яких умов українці підтримають припинення вогню. Відповіді розділені за регіонами України, але мені здається, це мало що нам дає. Такі опитувальники нічого не кажуть про персональну відповідальність людини за власну позицію. Звісно, дуже "цінно" чути про кордони 1991 року від заброньованого ухилянта, який "вірить у ЗСУ" та піднімає тости за перемогу. Але все ж я хотіла б чути думку військових та їхніх родин. Адже вибір у нас стоїть не між тим, які умови миру ми оберемо, а між тим, скільки людей буде в цей процес залучено. І якщо понад 60% українців категорично заявляють, що готові на припинення вогню лише за певних умов – чудово, але що вони готові для цього зробити? І – ні, відповідь "Донатити і тримати економічний фронт" не підходить. Бо зараз ми дуже потужно тримаємо економічний фронт аж на 20 тис. грошового забезпечення військовим.
Але найбільше мене насторожує, що в дискусії про анонсовану президентом "армійську реформу" вся увага зосереджена на зарплатах і пошуку грошей на них. Уявімо найгірший варіант розвитку подій: коштів на підняття грошового забезпечення військовим немає. Що тоді? Який план Б?
Відсутність грошей у бюджеті не скасовує запиту військових на справедливість. Цей запит стосується не лише зарплат, але й більш-менш рівних умов життя. Не може бути так, що хтось увесь час захищає країну, а хтось увесь час сидить заброньований. Думаю, ми як суспільство дозріли до чесної розмови: ті, хто чотири роки повномасштабки мав можливість заробляти, зараз мають піти в ті умови, які їхнє тримання економічного фронту забезпечило військовим.
Джерело: Inna Sovsun / Facebook