Блоги

Ростислав Мурзагулов

Політтехнолог, письменник і журналіст

Усі матеріали автора

Це відбувається в Євросоюзі, хоч і без малинових піджаків. До Шефлера в Латвії прийшли "по-доброму" 

19 листопада, 17.30

У цій історії – усе з ніг на голову.

Тут фігурує росіянин, якого путінська прокуратура обвинуватила в тому, що він нібито передав €38 млн на ЗСУ, і якого Кремль заніс до списку терористів. Росіянин цей водночас – буцається з топполітиками нібито пристойної країни ЄС, які, ймовірно, є чинними бізнес-партнерами путінського олігарха (!). Так, просто дуже путінського. Який просто під камери обговорює з Путіним потребу й виправданість російської агресії проти України.

Звучить як маячня? Ну так, мені теж так спочатку здалося. А потім я дізнався все, про що йдеться нижче. По-доброму – не влазити б мені в це. Тільки нещодавно отримав, нарешті, постійні документи ЄС, навіщо гратися з вогнем? Але я сам щодня закликаю мільйон своїх підписників бути проти війни, донатити на ЗСУ, орієнтуватися на Європу, де є закон і свобода. А тут – справжнісінькі 90-ті в серці Євросоюзу, у наші дні. Я дізнався про це все від старого друга, який перебуває глибоко всередині всього цього вивернутого навиворіт процесу. Імені його не назву, але всі наведені ним факти легко перевірити.

Російський великий комерс Юрій Шефлер воює з Путіним та його державою давно. Там усе було за класикою. 1997 року компанія Шефлера "Союзплодоимпорт" дістала права на "Столичну", "Московську" й ще під 40 радянських марок. Став господарем усіх найрозкрученіших на той момент брендів рашн горілки. Звісно, із приходом до влади путінських "шарикових" влада поклала око на бізнес Шефлера. Із 2000 року бренди почали переписувати на Російську Федерацію, на Шефлера завели кримінальну справу, 2002-го оголосили в розшук – і він покинув російське "поле чудес".

А за рік до того, 2001-го, він уже купив перший пакет акцій ризького заводу Latvijas balzams – того самого, що робить відомий ще із часів совка "Ризький бальзам". І продала йому цей пакет, увага, група Ave Lat Андріса Шкеле. Запам'ятайте. Але, у дуже дивний спосіб, у Латвії історія повторилася. Андріс Шкеле – тричі прем'єр Латвії й одна з головних дійових осіб її приватизації (1994-го він будував із нуля агентство приватизації). Айнарс Шлесерс – колишній віцепрем'єр і міністр сполучення, який у "нульові" курирував транзит і порти, нині лідер впливової парламентської партії. Обидва знову опинилися підсудними у справі про цифрове телебачення: Шкеле обвинувачують у відмиванні, Шлесерса – у шахрайстві; у червні 2026-го Сенат їхнє виправдання скасував, розгляд відновили. Це ще не вирок, звісно. Просто запам'ятайте прізвища.

Після повномасштабного вторгнення Шефлер відкрито підтримав Україну. Його горілку Stolichnaya перейменували на Stoli, щоб прибрати асоціацію з Москвою. Улітку 2024 року російська влада оголосила пов'язані з ним компанії "екстремістськими", занесла самого бізнесмена до переліку терористів і обвинуватила у "фінансуванні ЗСУ". Доказів публіці ніхто не показував – зате саме це обвинувачення стало приводом забрати в нього заводи. Заводи в Тамбові й Калінінграді конфіскували і 2026 року продали "Росспиртпрому" – структурі, яку розслідувачі The Insider пов'язують із Ротенбергами. Ось тут вони й приспіли – до вже відібраного.

У Латвії в Шефлера залишився Latvijas balzams, найбільший у країні виробник міцного алкоголю, виробник знаменитого "Ризького чорного бальзаму". У підприємства фінансові проблеми – після втрати російських заводів і хакерської атаки 2024 року. І тут, як на замовлення, з'являються люди, які хочуть розпоряджатися його боргами. У травні 2026 року (6 травня) реєструють фірму MBO Beverages. Статутний капітал – €11 200. Засновники – троє колишніх керівників бізнесу Шефлера: Катерина Стуге, Інтарс Гейданс і Роландс Гулбіс. Двоє з них свого часу самі підписували від імені групи кредитні й заставні документи – щодо тих самих боргів. Уже в серпні ця свіженька фірма купує в Luminor і UBS права вимоги щодо боргів групи. Фінансує купівлю Rietumu Banka, чий найбільший акціонер і голова ради – банкір Леонід Естеркін.

Найсмачніше – забезпечення кредиту. У латвійському реєстрі з'являється вісім заставних актів – усі за три дні, із 12-го до 14 серпня, усі за одним кредитним договором від 5 серпня, й усі дозволяють банку продати заставлене без торгів. У кожному вказано одну й ту саму межу забезпечення – €41 млн. Це не означає, що банк видав саме €41 млн: розмір самого кредиту із цих актів не випливає. Але заставлено майно людей, які навіть не входять до переліку засновників MBO. Наприклад, бізнесмен Армандс Стродс надає в заставу свій спиртзавод I.S.D. – цілком, із частками, обладнанням і марками. За рік до того цей самий завод вимагав визнати Latvijas balzams неплатоспроможним через борг у розмірі €133 тис. і виставив неустойку €784 тис. А тепер його власник допомагає фінансувати купівлю боргів тієї самої групи.

Водночас сам завод ледве дихає: обіг за рік упав із €8,8 млн до €660 тис., із 65 працівників залишилося 22. І, щоб двічі не вставати, нову фірму MBO зареєстровано в тому самому приміщенні, що й компанії Стродса, – Елізабетес, 31А, приміщення 8, у центрі Риги. Збіг? Не відкидаю. Тільки вже дуже зручний.

У забезпечення також потрапили частки Energy Investments – половина компанії: 32% через фірму Стродса й 18 % через люксембурзьку структуру, про яку нижче. Цій компанії з кінця вересня 2026 року належить контрольний пакет – 81,25% – газового оператора Latvijas Gāze. Мало того, сама Energy Investments заради чужого кредиту підписалася: без згоди Rietumu не продавати акцій Latvijas Gāze, не брати й не надавати позик, не ділити прибутку. Із нею пов'язаний ще один колишній латвійський прем'єр, Айгарс Калвітіс (2004–2007), він володіє та керує Energy Investments, а 12 серпня 2026 року – чітко в день перших застав – очолив правління Latvijas Gāze. Він вийшов із партії Шкеле й раніше працював у структурах Шефлера: 2015-го очолював раду Latvijas balzams, до 2017-го сидів у раді Amber Beverage Group і голосував щодо її кредитів. Вузьке, однак, коло.

А тепер – головна ланка. Частину застави надано через люксембурзьку Port Investment Company, якою із 2015 року керує Мікеліс Лапше. Він же керує терміналом Ризького порту Rīgas Centrālais termināls і його власником Riga Port Group. А цей термінал через ланцюжок фірм належить сім'ям Шкеле і Шлесерса – їхнім дружинам і дітям. Лапше також працює в портових компаніях Стродса – там у правлінні взагалі лише двоє: Стродс і Лапше. У терміналу й цих фірм – одна адреса на вулиці Експорту, один сайт rigaport.lv і один телефон. Зв'язок не є містичним і не з розряду "в них спільний знайомий": його можна простежити за корпоративними документами.

Є й банківська ниточка. Латвійські ЗМІ (LSM, січень 2026-го) повідомляли про спільний пасажирський портовий проєкт структур, пов'язаних із сім'ями Шкеле, Шлесерса й Естеркіна. І от банк Естеркіна фінансує купівлю боргів Шефлера, а забезпечення дають люди із цього тісного ділового кола. Уявили конструкцію? Чудово. Тепер найцікавіший епізод.

13 серпня, наступного дня після появи перших застав, Шефлеру, за його словами, пише у WhatsApp Шкеле: "Бачився з Естеркіним, треба зустрітися". 1 вересня вони розмовляють у Ризі. За версією Шефлера, йому пропонують поступитися контролем над бізнесом людям Шкеле й Естеркіна – або самому розбиратися з боргами й іншими неприємностями. У розмові, стверджує він, неодноразово звучали податкові органи – Латвії та інших країн ЄС. Запропонована за бізнес сума, за його словами, зросла із €70 до €120 млн. А ще, за словами Шефлера, Шкеле сказав, що структуру MBO банки узгоджували з ним.

Оце вже схоже на знайому з 90-х бесіду: "Ми ж по-доброму прийшли. А то хтозна, хто вами зацікавиться". Тільки все відбувається в Євросоюзі, без малинових піджаків.

Шефлер стверджує, що записав зустріч і передав запис із розшифровкою латвійській Генеральній прокуратурі й спецслужбі, а також своїм юристам у Лондоні. Спецслужба (Служба державної безпеки) підтвердила отримання заяви. Шкеле відкидає звинувачення: у розмові із The Telegraph він назвав їх наклепом, а зустріч – спробою допомогти підприємству. Водночас визнав, що діяв на прохання давно знайомих йому кредиторів. Важливо: ані Шкеле, ані Шлесерс не фігурують у заставних документах як позичальники чи поручителі. Документи свідчать про зв'язки між бізнесами й людьми, але самі собою не доводять, що політики організували захоплення підприємства. А виклад розмови – позиція Шефлера, яку ще належить перевірити.

Тепер обіцяний персонаж із путінського оточення – Дмитро Мазепін, засновник "Уралхима". У день початку повномасштабного вторгнення він сидів у Кремлі на зустрічі великого бізнесу з Путіним. За два тижні ЄС ввів проти нього санкції. Мазепін їх оскаржував і програв: у березні 2026 року суд ЄС остаточно йому відмовив, а санкції продовжили до 2029-го. У санкційному досьє ЄС його прямо названо людиною з найближчого оточення Путіна.

А оце вже не чутки про "знайомих знайомих", а конкретний спільний бізнес. У ризькому терміналу добрив Riga Fertilizer Terminal 51% належить кіпрській Tammulogis Limited – структурі Мазепіна. Решта 49% через латвійську Fertilizer Assets пов'язані із сімейним портовим бізнесом Шкеле і Шлесерса. Імена теж відомі: дружина Шкеле Крістіана Лібане-Шкеле та його доньки Анете й Мадара, а з боку Шлесерса – дружина Інесе й син Едвардс. Вони фігурують як бенефіціари сімейних компаній спільного портового холдингу. Тобто це не фотографія зі спільного банкету: їхній сімейний бізнес і фірма путінського мільярдера – співвласники одного підприємства.

І це не мої інсайди. Зв'язки й частки детально описувала програма De facto латвійського громадського телебачення LTV (зокрема 1 листопада 2026 року), а імена родичів і структуру холдингу публікувала латвійська газета Neatkarīgā Rīta Avīze із посиланням на Firmas.lv. Ба більше, за даними De facto, компанія Мазепіна оскаржувала у швейцарському арбітражі зміни в керуванні терміналом – і у квітні арбітраж визнав за нею право брати участь у погодженні кандидатів до правління. Латвійські партнери намагалися домогтися відновлення його роботи з викресленням із санкційних обмежень, але уряд двічі відмовив – у серпні 2025 року й одностайно у травні 2026 року, пославшись, зокрема, на ризики для безпеки. До того ж першого разу, за даними ir.lv, цю ідею на закритому засіданні підтримало двоє міністрів від Союзу зелених і селян. А Служба держбезпеки у травні прямо попередила: навіть якщо Мазепіна формально відсунути, він може зберегти вплив через підставних осіб і пов'язані фірми. Зараз термінал позивається з урядом. (Джерела можете перепровірити самі: LTV De facto (1 листопада 2026-го), LTV De facto (3 травня 2026-го), NRA / Firmas.lv.) А розслідувачі Re:Baltica 2024 року встановили, що залізнична компанія Baltijas Tranzīta Serviss, пов'язана з тими самими сімейними портовими активами, під час війни перевозила марганцеву руду до Росії. 80% цього перевізника сьогодні у MCH Port Assets – із того самого портового холдингу.

Партія Шлесерса у вересні 2026 року (17 вересня) голосувала проти збільшення плати за транзит російського зерна, доходи від якої передбачали спрямувати на допомогу Україні. Проти було лише 12 депутатів. А за кілька тижнів, 3 жовтня, партія Шлесерса посіла друге місце на виборах до Сейму. Щоправда, переможець, Андріс Кулбергс, брати її до коаліції відмовився.

Жодного автоматичного висновку "всі вони працюють на Путіна" із цього не випливає. Спільний бізнес – не вирок. І прямого зв'язку Мазепіна зі спробою дістати контроль над заводом Шефлера ці факти не встановлюють. Але картинка, погодьтеся, виходить мерзенна. З одного боку – бізнесмен, якого Москва переслідує за підтримку України. З іншого – мережа латвійських політиків, банкірів і портових підприємців; частина цього кола й далі матє спільний актив із підсанкційним путінським олігархом. І саме пов’язані із цим колом люди фінансують і забезпечують купівлю боргів підприємства Шефлера.

Я не збираюся вдавати суддю і стверджувати, що завод уже вирішили "віджати". Але запитання цілком приземлені. Хто насправді стоїть за MBO? Заради чого чужі компанії заклали під неї серйозні активи? Чому Шкеле заговорив із Шефлером про передання контролю одразу після реєстрації застав? І яку роль у всьому цьому відіграють його давні кредитори-знайомі? І окремо – Шкеле: як це – за чверть століття приходити до Шефлера із пропозицією віддати завод, частку в якому йому продала ваша ж група?

Ну, і головне запитання – до Латвії та Євросоюзу. Ви там із путінським впливом справді боретеся? Чи боретеся лише доти, доки справа не стосується бізнесу своїх дуже шанованих людей?

Блог відображає винятково думку автора. Редакція не відповідає за зміст і достовірність матеріалів у цьому розділі.

СВІЖІ НОВИНИ

Більше новин