Це жахливо звучить. Але ми це бачили неодноразово, і не тільки на Донбасі
Літо. Навесні пройдено шлях від нафти до логістики. Відразу хочеться заримувати: улітку від логістики – до балістики. Думаю, поки передчасно, хоча тенденція однозначна (із великою ймовірністю рахунок буде відкрито цього року, не відкидаю – до осені, але якийсь стійкий результат буде пізніше). Тому зафіксуємо.
1. Півтора місяця тому (17 квітня) "Азов" продемонстрував елементи контролю автомобільної логістики в Донецьку й навколо нього. Потім аналогічний контроль проявили в Маріуполі. Згодом структури сил оборони України почали модерувати трафік у Приазов’ї, аж до Криму. І перші результати у Криму вже видно. Сьогодні 3-й корпус продемонстрував елементи контролю над автомобільною логістикою в Луганській області, аж до пункту пропуску "Ізварине". Із зими поступово зростав тиск на товарні потяги й цистерни. Такий результат став можливим завдяки комплексній роботі з виносу ППО (з лютого) й отримання достатньої кількості засобів ураження. Наступний очевидний рубіж: масштабування на ТОТ, підвищення щільності контролю, перехід від десятків до сотень цілей до того моменту, коли росіяни знайдуть протиотруту (кілька місяців).
Але є й ще один рубіж: встановлення такого контролю (завглибшки до 200 км) по периметру держкордону України на півночі. У цій смузі опиняються Брянськ, Орел, Курськ, Бєлгород і Воронеж (на межі). Сил і засобів для одночасного масштабування не буде. З погляду пріоритетів, важливіше вичищати все на ТОТ, щоб послабити тиск на фронт і зберегти життя наших воїнів. А ось для послідовного масштабування сили (до осені) знайдуться. Росіяни напевно ж передбачать ці ходи і вживатимуть якихось заходів.
2. Щодо поточної ситуації – читаємо Костянтина Машовця. Новини про деокупацію нашої землі й зачистку ворога на низці ділянок – це важливо в моральному плані. Водночас варто тримати на краєчку свідомості те, що я описував: росіяни також можуть "перефарбувати" деякі ділянки на свою користь. Тому що там уже все вигризли російські дрони. Ідеться не про ті мапи, де росвійськові брешуть командуванню. Є ділянки, які наші війська формально контролюють, але утримання цих позицій можуть припинити будь-якої миті. І це не має стати шоком, тому що якось драматично на загальну ситуацію не вплине.
На землі росіяни загризають Костянтинівку. Скільки там триватимуть міські бої – залежить від комплексу чинників (зокрема, від обопільних атак на логістику противника). Базово – місяці. Але з високою ймовірністю до осені місто вони зруйнують, навіть якщо не зможуть захопити. Системного рішення проти тих же КАБ поки немає. Це жахливо звучить. Але ми це бачили неодноразово. Не тільки на Донбасі: Вовчанськ, Куп’янськ, зараз потерпає Борова… Підповзання живою силою на землі, створення постійного тиску – це важливий, але недостатній чинник для якихось зрушень на користь росіян. Найперше значення матиме комбінація тиску людьми з упливом дронів. На тактичному рівні складно випромінювати нестримний оптимізм. Тому що сил і засобів у армії інтервентів ще багато. Однак видно межі, яких раніше не було. Також видно сильні сторони української армії. І це дає опору.
3. Улітку першочергове значення матимуть: 1) збереження динаміки постачання для військ (читай – взаємодія з Європою) і 2) підтримка тилу. Зриви неприпустимі. Саме тому сказати щось підбадьорливе для тилу ще складніше. У росіян практично не залишається ходів. Їм треба або дестабілізувати український тил, або виводити з гри Європу. Залякувати Європу зараз вони можуть лише точково. Тому протягом найближчих кількох місяців із високою ймовірністю у великих тилових містах буде тривожніше, ніж зараз.
У цьому місці, з одного боку, хочу привітати батьків школярів з перемогою над навчальним роком. А з іншого – пропоную згадати зиму й реалістично оцінити, як ви проходитимете літо. Якщо немає можливості підстрахуватися виїздом, продумайте варіанти пом’якшення життя в умовах спеки без електрики, централізованої води й (імовірно) каналізації. Досвіду в нас усіх уже багато, але після зими є елементи самозаспокоєння. Треба трохи зусиль в оцінку ситуації. Це негативний сценарій. Дії росіян можуть бути обмежені політичними чинниками (не злити Трампа), успішними діями наших (згадайте "Павутину"), якимись внутрішньоросійськими процесами. Тому не обов'язково, що все погане – трапиться. Але ризики є.
4. Якщо трохи підвестися, відкривається таке. За два тижні США на місяць занурюються в атмосферу свята. За цей час вони мають якось порішати з Іраном і стабілізувати негатив. Останні заяви з Вашингтона з позитивною оцінкою України не скасовують твердження Рубіо, що переговори у РФ де-факто зараз нічим не наповнені. Після свята американцям і європейцям доведеться зафіксувати якийсь статус щодо НАТО. Зараз – усе сумно, свіжих ідей немає. Єдиний простір, де є просвіт, – це можливості України. Я не відкидаю, що під саміт НАТО як доконаний факт оформлять якийсь пакет проукраїнських ініціатив, який усім буде комфортно подати як віддзеркалення єдиної позиції в боротьбі із силами зла (а ля Gripen). Щось із них оперативно посилить на практиці (як передання IRIS-T), щось просто створить підбадьорливе тло, з яким усі зайдуть у тривожний серпень…
5. Росія прожила два погані місяці жахливого другого кварталу. Навіть допомога з високими цінами на нафту не врятувала, хоч і дала змогу уникнути низки жорстких заходів щодо скорочення витрат. Однак тривога наростає. Цікавий сюжет. Лавров зателефонував Рубіо з погрозами жахнути по Києву і пропозицією евакуювати дипломатів. Рубіо подав це в дусі "Лавров хотів надіслати сигнал від Путіна Трампу". Раптово вийшов Ушаков і заявив, що жодних сигналів Лавров через Рубіо не надсилав, це все брехня. У чому задум, незрозуміло. Але схоже на однозначний підрив комунікації Лаврова з Рубіо. А оскільки всі на нервах, починаються інсинуації щодо внутрішніх суперечок у РФ. Приводи для іскріння у РФ накопичуються. Критично наростають суперечності між тими, хто насолоджується моментом, і тими, хто думає про майбутнє. Я це вже описував і в загальних рисах, і на конкретних прикладах.
Зі злободенного: навесні сили оборони України обнулили програму розвитку "Транснефти" за п’ять років. Буквально розігнули одну зі скріп Росії. Це не абстрактне твердження – можна порахувати у знищених резервуарах і магістральних насосах. Стратегічні галузі РФ живуть без інвестицій уже понад чотири роки. Чимало важливого балансує на межі раптової деградації. Вибратися з усього цього без масштабної сторонньої допомоги – неможливо. І навіть за наявності допомоги це потребуватиме часу.
Допомога може надійти Росії тільки із заходу, тому що Китай усе влаштовує. Пекін не зацікавлений у падінні слабкого залежного московського баскака, але й пальцем не поворухне, щоб його посилити. Китаю навіть цікава ескалація на європейському напрямку, щоб говорити на кращих умовах. Прийняти допомогу буржуїнів Кремль у нинішній комплектації злих дідусів не здатний. Отже, треба їх розукомплектувати. Це в інтересах багатонаціонального народу Росії й особливо – росіян, яким Путін приготував просто жахливу долю.
6. Усі балакучі голови РФ, які зберегли трішки адекватності й мають хоча б мікроскопічний простір для маневру, кричать одностайно: оскільки не можна все це припинити просто зараз, давайте влітку ще понадуваємо щоки, а восени якось закруглимо. Такі настрої точно є. Наскільки їх можуть реалізувати, покаже, зокрема, ситуація на фронті. Відкидати варіант, що Путін зважиться на провокації проти Європи, а після виборів форсує мобілізацію – не можна. Відмахуватися від російської мобілізації, за всіх очевидних труднощів її проведення, не варто. У Росії будуть труднощі, але й нам буде епічно важко. Мобілізація у РФ нам невигідна. Тому влітку, за всіх перспектив погіршення в тилу, треба якось набратися сил, підтягнути хвости й бути готовим не злякатися того, чим Кремль спробує здивувати.
Росіяни вже переконалися, що в плані впертості ми – старші брати. А вони – жалюгідні епігони. На характері Україну перетиснути не можна. Імовірні партнери поступово усвідомлюють, що воля до життя й готовність битися в нас значно вищі, ніж у багатьох із них. І просто відтягуванням часу ціною української крові завдання не вирішити. Тому що не змінюються їхні властивості, їхній агрегатний стан. Рішення – у справжній інтеграції. Улітку пріоритет у тилу – берегти себе і близьких, синтезувати з космічних енергій і сільгоспробіт запас ментальної міцності, підбадьорити недобиті нерви. Матеріальний бік у всіх свій, але завдання зберегти голову в доброму стані – єдине. Багато росіян навесні зіткнулося з тим, що ми вже пройшли: з війною в себе вдома. Воля, душевний настрій і відчуття правоти в такій ситуації визначають дуже багато. А правда – на нашому боці, на боці України.
Джерело: Алексей Копытько / Facebook