Компроміс з Угорщиною – ризик спекуляцій  

Дві прекрасні новини одна за одною: зняття угорського вето на початок переговорів про вступ України до ЄС і одразу потому, власне, анонс відкриття першого кластера цих переговорів 15 червня в Люксембурзі. Рішення буде офіційно ухвалене на спеціальній міжурядовій конференції і стосуватиметься як України, так і Молдови.

Отже, ми стартуємо паралельно, далі все вже залежить від здатності кожної з країн подолати цей непростий шлях у найефективніший спосіб. І одночасний із Молдовою старт на цій складній трасі з багатьма перешкодами зовсім не гарантує, що фінішуємо ми також одночасно. А саме так виглядає, якщо прочитати нашвидкуруч запаковану в українських стрічках новину про відкриття кластера №1 "Основи", без жодних додаткових пояснень – наче кожен українець вивчив усі 33 розділи шести кластерів краще за "Заповіт".

Така подача вихолощує його сенс, точніше, позбавляє подію, що відбувається, значення. А момент напрочуд вартий уваги, адже він є остаточною точкою біфуркації – неповернення до радянської спадщини й відмови від автократії. Тому варто не просто зафіксувати перемогу в інформаційному просторі й таким чином перетворити "Основи" на медаль, вміст якої нікому не цікавий, а подивитися на горизонт, який нам відкривається.

Адже до "Основ" входять п'ять розділів, і саме від поступу в їхньому закритті залежить темп усіх переговорів у цілому. За сухими формулюваннями в документах – ключові принципи, на яких побудований Євросоюз:

• "23. Судова система й основоположні права": незалежність судів, без якої жоден ухвалений закон не буде працювати;
• "24. Правосуддя, свобода й безпека": верховенство права для кожного, незважаючи на посаду, вплив чи наявність "заводів і пароплавів";
• "32. Фінансовий контроль": незалежний аудит, без якого ЄС не дасть доступу до фондів розвитку, щоб вони не розчинилися в повітрі;
• "5. Державні закупівлі": реальна конкурентність при тендерах, яка не дозволяє чиновникам наживатися на закупівлях;
• "18. Статистика": побудова інструменту для верифікації всього вищеперерахованого й решти кластерів – без незалежного обрахунку даних і їхнього надходження Єврокомісія сліпа.

Відкриття цього кластера – дійсно велика подія, хоча певний компроміс з Угорщиною ризикує стати предметом політичних спекуляцій. Та нас таки визнали спроможними перейти від політичних декларацій про майбутнє членство в ЄС до практичної роботи над його умовами.

Є нюанс: відкривають "Основи" завжди першими, а закривають – останніми. Адже переговори про вступ тривають роками, за цей час у країнах-кандидатах проходять вибори, міняються політичні партії, і, незважаючи на всі ці внутрішні процеси, вони мають регулярно доводити Євросоюзу: що б ми не вважали за краще у внутрішній політиці, ми досі підтримуємо всі основні цінності, які й тягнуть нас до вступу в ЄС. У нас досі стійкі інституції, захищені від політичних примх (або принаймні ми послідовно намагаємося зробити їх такими), ми досі поважаємо європейські правила гри. "Основи" – це рамка, коридор, у якому обговорюється решта технічних питань.

Інакше – як у Сербії: переговори де-юре тривають із 2014 року, але замість справжніх демократичних реформ країна загралася в імітацію й так і не спромоглася на реальні зміни. На таку зупинку Брюссель реагує симетрично: раз немає поступу в розділах 23 і 24 (суди, незалежність преси, концентрація влади в одних руках), переговори по решті кластерів теж блокуються, незважаючи на виконання технічних умов.

Як казав Дуглас Адамс, люди мають унікальну здатність учитися на чужому досвіді, але водночас категорично не бажають цього робити. А треба. Надзвичайно, прямо-таки категорично треба, бо часу стрибати по власних граблях в України обмаль.

Джерело: Lana Zerkal / Facebook