Пацієнт Лукашенко майже готовий. І не тільки через страх перед Мадяром
Отже, попередню угоду США – Іраном підпишуть за два дні. Загалом, Тегеран дістав майже все, що хотів. Умови значно кращі (щодо санкцій, розморожування активів, інвестицій), ніж були в угоді 2015 року. Тій самій, яку так критикував Трамп. І з якої він вийшов.
Але нам важливе інше. Зокрема.
1. $300 млрд "на відновлення Ірану". Це спроба перебити китайську інвестиційну програму на $400 млн, яку погодили кілька років тому. Не факт, що Трампу це вдасться. Та й з погляду України важливо інше – чи пропишуть участь Ради миру Трампа в розподілі або контролі над розподілом цих коштів. Така ймовірність є, оскільки серед засновників – СА, ОАЕ, Катар, Пакистан. Тобто держави, які так чи інакше вкладатимуть кошти у відновлення Ірану. У разі, якщо Board of Peace буде залучено, для Вашингтона алгоритм стане базовим, зокрема в питаннях інших конфліктних майданчиків. Звісно, і в Україні. Ось тут і дістаємо завдання "із зірочкою" для Офісу президента й МЗС. І білоруської адміністрації президента й білоруського МЗС.
Якщо поглянути на список засновників Ради миру, серед них є Республіка Білорусь. І алгоритм роботи Ради миру – чудовий майданчик "заїхати" на український ринок не як співагресор, а як повноправний учасник трампівської ради. У такому разі в Києва можливостей для протидії буде вкрай мало. Якщо не підготувати ґрунту, то така можливість лише одна – вихід з імовірних мирних угод. Саме цей факт є однією з причин, чому Київ уже пів року як активно говорить про загрозу з боку Білорусі. Так званий польський конспект. Коли на тлі американського переговорного треку з Мінськом Варшава підвищила ставки й змогла вплести свої інтереси. Частково в американський трек, частково створивши свій. Теж говорили про військову загрозу, теж підвищували ставки. Мінськ пішов на поступки.
У випадку з Україною маємо етап підвищення ставок. І заяви з Мінська щодо бажання "згладити кути". Тут і про "м’ясний фарш", і про "нездатність захистити територію в разі війни", і про прощення в Зеленського. Пацієнт "майже готовий". Не стільки через страх перед заявами Мадяра, скільки через запах грошей у майбутньому. І перспективу забезпечити спокійний транзит влади в обраний ним момент. Для цього персонажа це чудові мотиватори. Ось тут для української сторони важливо сформулювати свої претензії. Публічну (але малореалізовану частину), бажану й межі реальних компромісів. Перша – у ЗМІ. Друга – партнерам. Третя – без зайвої артикуляції. Якщо цього не буде, тоді пастка з Радою миру стане реальністю.
2. І це вже про перспективи. Якщо (точніше, коли) Іран виходить з ізоляції, новий поштовх дістає одразу кілька геополітичних проєктів. З одного боку, Індія активізує роботу за маршрутом Північ – Південь. Але для нас важливішим є практичний запуск роботи над коридором IMEEEC. Він замикається в Середземному морі й віссю співпраці (а також рухом товарів) може зайти в Чорне море. Якщо Україна пасивна – усі вигоди здобувають сусіди: Румунія, Угорщина, Болгарія. Якщо активна – можна замкнути на свою територію. І навіть більше – вести розмову про паралельний коридор Північ – Південь, але вже не через територію РФ.
2а. Ще один коридор – так званий серединний коридор "Пояс – Шлях". Через Іран, Туреччину до Європи. Сьогодні це й Азербайджан, і Вірменія, і Грузія. І транзит не тільки через Грецію, а й через чорноморські порти. Початкова ідея коридору передбачала Одесу як головний порт. Наша пасивність призвела до того, що Україна "сама себе стерла" з проєкту. І знову ймовірна вигода для сусідів. Для України – питання.
2б. Перехрестя світу. Політичний проєкт Вірменії. Так, Єреван, на відміну від Києва, пропонує механізм, як вплести країну у світову економічну систему. Зокрема в нових технологіях. Це такий собі вузол одночасно й на Північ – Південь, і на серединному коридорі Китаю, і на IMEEEC, і на пропонованому Іраком проєкті IDR. Логістика, інвестиції у промисловість, обмін технологіями. Знову один із виходів – Чорне море. Здавалося б, у світлі зміни політики Єревана й пошуку економічних партнерів на повоєнний період нам варто було б уже пів року як хоча б спостерігати за ініціативою. На жаль, згадок про неї в українській пресі практично не було. Серйозної аналітики на цю тему теж не зустрічав.
Отже, пункт 2 у всій повноті – ще одне "завдання із зірочкою" для МЗС України. Активізація контактів на південно-східному напрямку. Туреччина, Вірменія, Індія, Китай. І пропозиція своїх проєктів. Наприклад, та сама євроколія від Одеси до західного кордону – масштабний проєкт, який робить Україну цікавою для ініціаторів усіх названих економічних коридорів. І вкладається в інтереси ЄС, США, КНР, Туреччини й навіть Індії. Одночасно. Це мінімум, база. А є ще й питання енергетики, промислової кооперації, технологічного обміну. Адже якщо після війни ми пропонуватимемо лише військову силу (точніше військовий досвід) і зерно – це слабкі позиції в новій світовій системі.
Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook