Поразка Росії тягне за собою для Китаю два сценарії
Китай де-факто залишається головним гарантом стабільності Путіна та путінського режиму. Оскільки ці гарантії мають суто понятійний характер і не зафіксовані на папері, Путіну треба час від часу зустрічатися з китайським лідером, щоб перепідтверджувати їх. Візит 19–20 травня – саме про це.
Звісно, ніякої "дружби без кордонів" між Китаєм та Росією не існує.
Це добре видно на контрасті підходів Пекіна: якщо зі США Китай вибудовує складну, довготривалу стратегію, цілеспрямовано формуючи взаємовигідні баланси, то з Росією все набагато простіше й цинічніше. Із початком повномасштабного вторгнення Росія лише поглиблює свою залежність від Китаю, і чим далі, тим менше в Пекіна залишається питань, які варто було б обговорювати з росіянами.
Тобто це не "дружба без обмежень", а банальні колоніальні відносини, у яких Росія розглядається лише як ресурсна база, виживання якої повністю залежить від відносин із китайським керівництвом.
Ставлення Китаю до війни в Україні відоме і залишається незмінним.
Китай демонструє умовний нейтралітет. Він не надає прямої військової допомоги Росії та дотримується антиросійських санкцій. Водночас він постачає цивільну техніку та продукцію подвійного призначення, які Росія використовує у війні.
Не може бути сумнівів, що Путін неодноразово просив китайців припинити постачання до України комплектуючих для нашої оборонної промисловості. Проте Китай цього не зробив, хоча такі можливості у нього завжди були.
Китай розглядає війну суто в економічному сенсі. У Китаї вже декілька років триває криза перевиробництва, адже обсяги виготовленого в Китаї перевищують як попит усередині країни, так і можливості продати надлишки на зовнішніх ринках. Оскільки Росія після санкцій опинилась в ізоляції, Китай це сприйняв як можливість продати надлишки в Росію (і в Україну, до речі, також). Власне, це і залишається ключовим у відносинах цих країн.
Китай не зацікавлений у поразці Росії у війні. Але це не означає, що Китай хоче перемоги Росії.
Поразка Росії тягне за собою два сценарії. Перший – на північних кордонах Китаю починається смута, яка призведе до громадянської війни та розпаду Росії. Другий – зміна режиму в Кремлі з імовірністю того, що наступник буде більш прозахідним, а значить, Росія стане більш "антикитайською". Жоден із цих сценаріїв для Китаю неприйнятний, і китайські дипломати говорять про це прямо.
Ідеальна для Китаю ситуація – це припинення вогню, але при цьому Росія залишається в ізоляції. Це дозволить стабілізувати відносини з Європою, яка регулярно звинувачує Китай у підтримці війни, і при цьому законсервує критичну залежність російської "бензоколонки", не даючи росіянам простору вирватися з орбіти китайського впливу.
Питання війни в Україні, безперечно, стане однією з ключових тем на переговорах Путіна та Сі Цзіньпіна.
З офіційного пресрелізу китайської сторони відомо, що війна в Україні обговорювалася на саміті з Дональдом Трампом. Показово, що в американському релізі про це не згадали взагалі. Очевидно, це означає, що США не вважають це обговорення результативним.
Проте очевидно, що Китай критично зацікавлений у стабілізації відносин зі США. Теоретично Трамп міг попросити Сі натиснути на Путіна, щоб той підписав мирну угоду. Оскільки існує не так багато тем щодо війни в Україні, які могли б бути предметом обговорення між лідерами США та КНР, скоріш за все, ішлося саме про застосування Китаєм свого впливу на Путіна. Оскільки для Пекіна відносини зі США набагато важливіші за російські (адже Росія все одно нікуди не дінеться), не виключено, що Сі спробує озвучити Путіну певні рамки. І тут усе залежатиме виключно від того, наскільки наполегливим буде Пекін у своєму тиску.
Китай досі не визнав російськими Крим, Маріуполь чи Запорізьку область. Китаю байдуже, чи буде Краматорськ під окупацією. По факту, поступовий, контрольований вихід Росії з війни, який би зберіг стабільність у Росії, але не змусив Китай втягуватися у пряму підтримку агресії, – це те, що найкраще відповідає інтересам Китаю. Хотілося б сподіватися, що Китай зі свого боку теж діятиме відповідно.
Джерело:
Микола Княжицький / Facebook