Росіяни, ану, задрали голови! В небо зиріть! До вас летить майбутнє
Усе ж було просто й понятно. Двічі на день люди збиралися на площі, біля стовпа, на стовпі – раструб-гучномовець. Рівно о котрійсь нуль-нуль звучали сигнали, і після них лунав м'яко, але твердо і впевнено чудово поставлений голос Левітана: "От совєцкого інформбюро!" Далі – викладка по всіх фронтах. І все ставало ясно й зрозуміло. Отут ми наступаємо, а тут ще відступаємо, а втрати тут такі, а там... а втрати ворога... і наше діло праве, ми "победим, враг будет повержен, победа будет за нами" – і все ж понятно, що непонятного? Біжи собі додому чи в засекречену контору, чи до воєнного заводу, де ти в дві зміни, швиденько вішай прапорці на карті. Паперовій карті, вивішеній у кабінеті, або навіть у холі, щоб усі бачили, якщо вони раптом пропустили зведення, зачитане голосом Левітана.
Потім минули роки, та просто пролетіли, і в практично кожному домі завівся екран у ящику, в екрані якийсь Ігорь Кірілов, і м'яким, але твердим і чудово поставленим, упевненим голосом він розповідав про надої молока та ізраїльську воєнщину. І на відміну від усього іншого світу, "броня крепка и танки наши быстры". И бурниє, продолжитєльниє аплодісменти. І все ж понятно, що ж тут непонятного?
Потім якось, точно на початку 80-х, якийсь викладач якоїсь електротехніки якось проговорився, що от скоро буде мережа, що приведе нас до єднання всього світу, і буде все понятно, що ж непонятного... А потім якось і звалився на нас інтернет. Про який все ж було понятно – понятно, що інтернет це про інформацію, а чим більше інформації будеш мати, тим зрозуміліше все стане. І що? Тут? Непонятного?
Але от якось восьмого числа восьмого місяця восьмого року жахнуло. І наче все ж було понятно – Росія напала на Грузію. Віроломно і без оголошення війни. Що непонятного? А ні. Раптом полилась, полинула, полетіла інформація, і одна від іншої другіша, а то й протилежніша.
"Грузія напала на Цхінвал! Та ні, то росіяни напали на Грузію із Цхінвалі! Та не напали, а у відповідь на обстріл Грузією Цхінвала. Мєжду прочім, "Градамі"! Ми свой Цхінвал защітім! Та який він ваш? Ви його в Грузії вкрали! Цхінвал наш!"
Інформації було багато, аж навіть забагато. Інформація лилась потоком, і раптом закралася підозра, що коли інформації багато, то не те що стає все понятно, а навіть навпаки – все непонятніше стає. Про надої молока та ізраїльську воєнщину я взагалі мовчу. Там так просто не розберешся, як у Балканських війнах. Бо з Грузією п'ять днів розбирались, а у Балканських війнах досі розібратись не можуть. Забагато інформації.
То, виходить, синдром "багато Інформації" – це не завжди про знання? Виходить, це ще й про дезінформацію? От взяти "Фламінго", рожеву птицю.
"Летіло? Точно "Фламінго"? Побудований на вкрадені гроші? В смислі – не на вкрадені? Та де там той ваш "Фламінго"? Казки це все! Казки корупціонерів! Але ж літає? І літає влучно? Та де там влучно, не вірте клятій "зеленій" владі, краще оберіть нашого лідера! Нє, нашого! А наш лідер тільки вибивається в люде, але ви мусите його обрати, от він уже вам набудує літаючої вафлі. От етой самой, вундервафлі!"
Де Левітан? Так, в мене одне питання. Де в біса той Левітан? Де мій чорний-чорний гучномовець, на чорній-чорній площі, в чорній-чорній країні, де все було понятно, де надої молока підкорялися впевненому голосу з телевізора, а до цього – з радіо, а перед цим – із гучномовця на площі. Де?.. Та я не знаю, де той Левітан, але я точно знаю, в якому напрямку висять ті гучномовці. Он їх уже вивішують у країні, якій поступово перекривають той клятий інтернет, який, як бачимо, не те що не дає точну інформацію, а перекривляє вже існуючу потоками дезінформації. Отам он ваш Левітан. Он-ондечки, отам-от, де й куди летить "Фламінго", рожевий птах. Куди він і збирається поцілити.
Оооооооо, поцілив! І одне я знаю точно, і знає інтернет – він точно не рожевий. На відміну від гучномовця, який точно чорний. У чорній-чорній країні, на чорних-чорних від нафтового диму площах, чорних-чорних міст.
Ану, задрали голови! Що кажете, "Фламінго", не "Фламінго"? Та біс із вами. Щось там точно летить. Голови не опускати! Кому сказала? Моїм добре поставленим голосом кому я це сказала?
Не опускати голови! В небо зиріть. Бо там ось у небі десь до вас летить майбутнє. У ваше грьобане минуле. З усім нашим радушиєм – до вашого совєцкого інформбюро. О, знову влучили. Нормально. Поїхали далі.
Джерело: Diana Makarova / Facebook