Розрахунки прожиткового мінімуму в Україні давно втратили будь-який зв'язок із реальністю 

Перегляд прожиткового мінімуму має відбуватися не на формальному рівні, а на рівні підходів.

Бо за задумом прожитковий мінімум має бути сумою, якої має вистачити на прожиття. Насправді ж в Україні його досі рахують за підходами, які давно втратили будь-який зв'язок із реальністю.

Ми досі сперечаємося, скільки людині потрібно курток, шкарпеток чи купальників на кілька років.

У більшості європейських країн логіка зовсім інша. Насамперед визначають те, що можна об'єктивно порахувати, – повноцінне харчування. Фахівці можуть чітко визначити, які продукти й у якій кількості потрібні дитині, працездатній людині чи людині похилого віку для збереження здоров'я. Далі цей набір оцінюють за реальними цінами.

А що з усіма іншими потребами? Тут працює інший принцип. У законі визначається структура прожиткового мінімуму. Вартість продуктів становить лише певну частку загальної суми, а решта коштів спрямована на житло, транспорт, ліки, одяг, освіту, культуру й інші повсякденні потреби. І людина сама вирішує, на що їх витрачати.

Чим заможніша країна, тим меншу частку сімейного бюджету люди витрачають на їжу. У країнах ЄС це переважно 10–13%. Наприклад, в Австрії – 10,9%, у Німеччині – 11,8%, у Люксембурзі – 9%.

В Україні ситуація зовсім інша. Близько 40% доходів люди витрачають на продукти харчування, 31% – на комунальні послуги й оренду житла, 9% – на охорону здоров'я, ще 4% – на транспорт. Разом майже 80% усіх доходів іде лише на найнеобхідніше. Це один із найгірших показників у Європі.

Тому перегляд прожиткового мінімуму – невідкладне питання. Ми маємо нарешті відв'язати від прожиткового мінімуму всі показники, які не пов'язані із забезпеченням базових потреб людини. І зробити його тим, чим він має бути насправді, – чесним і зрозумілим стандартом мінімального рівня життя.