Щиро переконаний активіст може бути корисним ідіотом 

Мої друзі знають, що мій улюблений британський автор – Джон Ле Карре. В одній зі своїх останніх книг, A Legacy of Spies, він описує епізод, який міг би бути написаний сьогодні. Лівий активіст виступає на зібранні у Британії з тезою: Радянський Союз вам не загрожує, справжній ворог – це США, тому треба роззброюватися. Герой книги ставить просте питання: добре, СРСР не загрожує, але США загрожує, то, може, нам треба озброюватися проти США?

Текст блискуче підсвічує ключову особливість спецслужбових "активних заходів": їхнє завдання полягає не у зміні світогляду людини на 180 градусів, а в інструменталізації вже наявних у суспільстві страхів, пацифізму чи ідеологічних сліпих плям. Передусім ідеться про феномен "корисних ідіотів". Найкращим агентом впливу є той, кому не треба платити і кого не треба шантажувати. Щира переконаність активіста робить його імунним до звинувачень у роботі на ворога, адже він діє "за покликом сумління". Це і є структура "активки" в чистому вигляді: не брехня, а асиметрія.

Пропагандист не каже "здайтеся", він каже, що "один із ваших ворогів не такий страшний", продаючи конкретну конфігурацію беззахисності, яка виглядає як здоровий глузд. Найефективніше в цій схемі те, що носій послання може бути абсолютно щирим. КДБ не вербував усіх цих британських "голубів", адже більшість просто вірила в те, що говорили. Проте щирість не скасовує функцію.

Сьогодні та сама конструкція працює з іншими словами: "переговори будь-якою ціною", "не можна перемогти ядерну державу", "Захід втомився". Замість ядерного роззброєння отримуємо капітуляцію під назвою "мир", а замість КДБ – дифузнішу, але не менш керовану мережу. Характерно, що прийом reductio ad absurdum [доведення до абсурду], який застосовує герой Ле Карре, моментально оголює маніпуляцію. Якщо метою є безпека, то логіка активіста мала б вести до озброєння проти іншого ворога. Але мета активіста – свідома чи несвідома – полягає саме в беззахисності.

Ле Карре помер у 2020 році. Він устиг побачити Brexit і Трампа, але не встиг написати про це. Шкода, адже йому б вистачило матеріалу ще на одну книгу.