Це був не мир, а ілюзорний блуд 

Сьогодні, коли випробування нашої стійкості вимагають найвищого вишколу духу та непохитної віри, ми знову стаємо свідками того, як у наш розранений війною простір вкидаються отруйні зерна зневіри. Окремі політичні діячі, прагнучи швидкого хайпу чи піддавшись слабкості серця, дозволяють собі легкодухі пасажі про "паритет", про "мовні поступання", про відмову від нашого євроатлантичного вибору й про "мир будь-якою ціною".​

Я свідомо не називатиму прізвища цього політика. Мудрий український народ і без оголошень прекрасно розуміє, про кого йдеться. Але я наполегливо закликаю цього діяча – як і кожного, хто береться говорити від імені суспільства, – негайно сісти за книжки й розібратися в базових, фундаментальних категоріях і дефініціях.​

Коли у Мюнхені 1938 року тодішній британський прем’єр-міністр підписував угоду з агресором і, повернувшись додому, вигукував з балкона: "Я приніс вам мир", – це був не мир. Це був ілюзорний блуд. Це була ганебна капітуляція перед злом, яка через розмиття понять і відсутність твердості розкрила ворогу двері й штовхнула все людство у вир найкривавішої катастрофи в історії.​

Те, що сьогодні пропонується під соусом "визнання реальності", – це той самий мюнхенський сценарій, та сама згубна ілюзія. Той, хто між ганьбою та війною обирає ганьбу, неодмінно отримує і ганьбу, і війну. ​Варто нарешті засвоїти заповідь великої державної діячки Голди Меїр, яка дала абсолютну й безкомпромісну дефініцію подібним "мирним ініціативам": "Ми прагнемо жити. Наші сусіди прагнуть бачити нас мертвими. Це залишає не так багато простору для компромісу". ​Коли ворог прийшов заперечити ваше право на існування, будь-які торги довкола мови, віри чи національної безпеки – це не мирний план. Це план самогубства нації.

​За нашу українську державність, за кожне українське слово століттями віддавали життя кращі сини й доньки нашого народу. За неї боролися Михайло Грушевський і Симон Петлюра, Євген Коновалець і Степан Бандера, Ярослав Стецько та тисячі незламних воїнів УПА. Як цей політик збирається дивитися в очі їхній пам’яті? Як він дивитиметься в очі нашим сьогоднішнім героям, які тримають фронт ціною власного життя?

​Українська позиція має бути непохитною, як граніт:

• ​ідентичність не є предметом торгу. Мова, церква та наша історія – це фундаментальний щит нашої нації;
• безпека через силу. Єдиною справжньою гарантією миру для України є сильна армія та повноправне членство в НАТО, а не черговий папірець про нейтралітет;
• перемога, а не капітуляція. Справжній мир можливий лише тоді, коли агресор буде зупинений, покараний і позбавлений можливості чинити зло.​

Тому закликаю наших політиків до відповідальності за кожне мовлене слово. Час деколонізації свідомості вимагає твердості. Ми не маємо права торгувати тим, що виборено кров’ю багатьох поколінь.​