У росіян страшна істерика 

У росіян страшна істерика. Лавров дзвонить Рубіо й каже: "Забирайте посольство з Києва", усі топають ніжками й малюють апокаліпсис для столиці України. Старобільськ стає другою Одесою імені 2 травня. Дорослих чоловіків – пілотів дронів будуть ховати, як наречених у платтях. Шо відбувається?

Літо 2025 року: поки тепло, росіяни відволікаються від атаки на енергетику й атакують Київ, фокусуючись на військових заводах і виробниках дронів.

Літо 2026 року: поки тепло, росіяни відволікаються від атаки на енергетику й атакують Київ, фокусуючись на військових заводах і виробниках дронів. І влаштовують істерику, запевняючи, що ці удари – то страшна помста, і що Київ тепер приречений, і що дипломати мають поїхати.

Що сталося? Чому маємо істеричне доповнення? Навіщо це все? Адже сутність ударів не міняється. І сила їх залежить виключно від спроможності. Чим можуть, тим і б'ють.

І так, цього разу трохи більше балістики. Але минулого року нас більше лякали сотні й сотні Shahed. І думка, що так буде щоночі й цього не зупинити.

Росіяни й тоді, і зараз били на повну спроможність. Били по українському ВПК, бо це загроза.

Але є тепер і істерика? Для кого вона?

Скоріш за все, для простих і не дуже простих росіян. Не так просто це все супроводжується навалою ботів у соцмережах, які розповідають, що "от що може Путін", що "от ви зря сміялися", що він не може "Київ за три дні". Що він може...

Така манера чоловіка-імпотента, який б'є свою дружину, бо вже не здатен її задовольнити.

Мільйони статей за останні тижні про настрої в Росії. Кожне поважне західне видання написало, що Путін відчувається слабким, що оточення розчароване, що суспільство фрустроване. І на цю слабкість Путін має відповісти. Бо в Росії диктатор не може бути слабким. Це смертельно небезпечно.

Чи може він відповісти на лінії фронту? Ні, там російська армія стагнує.

Чи може він перекинути стіл і напасти на країну НАТО? Це стрьомно. Тим більше не дуже розумно відкривати другий фронт, коли на першому справи йдуть кепсько.

Напасти з Білорусі? Така собі задача – лізти тими самими силами через заміновані ліси. Нових то солдат в нього немає, а білоруси ще ті воїни й точно не горять бажанням умирати за старого пердуна із Кремля через його імпотенцію. А ще й Лукашенко пручається.

І що лишається? Демонстрація сили. Через істерику. Ті самі обстріли, але з увагою на них. Посилені не ракетами, а словами. Які мають переконати всіх навколо Кремля, що Путін сильний. Як ніколи. І що не час дивитися "Лебедине озеро".

Чи може це бути дзеркаленням нашого тиску під час параду? Росіяни хворі, тому це може бути однією з відповідей. Різниця лише в тому, що українські спроможності суттєво виросли й ми могли це робити цього року, а російські спроможності такі, як і були.

А що ми? А для нас нічого нового. Це було вже. Це не має вплинути на український спротив. І не змінить нашої думки ні про Путіна, ні про росіян.