Другий за значущістю пост у країні. І він уже не готовий розділяти відповідальність за президента 

Результати проміжних виборів у США стали справжнім політичним потрясінням для Республіканської партії. Демократи не просто досягли успіху в окремих округах – вони дістали контроль над обома палатами Конгресу, позбавивши команду Дональда Трампа можливості безперешкодно проводити свій законодавчий порядок денний.

Це нищівна поразка республіканців, і було б великим лукавством намагатися пояснити її винятково місцевими особливостями виборчих кампаній. Головна політична відповідальність за те, що сталося, – на президенті США та його адміністрації. Трамп давно вже перетворився не просто на "кульгаву качку", як називають політиків, котрі втратили можливість ефективно проводити свій порядок денний. Він дедалі більше схожий на величезну пробоїну в кораблі власної партії, яка тягне цей корабель на дно. Його рішення, гучні заяви, економічні суперечності й зовнішньополітичні авантюри стають для республіканців не перевагою, а серйозним електоральним тягарем.

Виборці продемонстрували, що президентський мандат не означає безумовного схвалення кожного кроку Білого дому. Особливо красномовний вигляд на цьому тлі має поведінка віцепрезидента Джей Ді Венса. Ще нещодавно він демонстрував беззастережну особисту відданість Трампу, а тепер публічно дистанціюється від його зовнішньополітичних рішень. Після поразки республіканців Венс прямо заявив, що однією з головних причин програшу стала війна з Іраном, і фактично поставив під сумнів доцільність продовження цієї кампанії. Ба більше, він нагадав, що раніше радив завершити конфлікт, і назвав власну рекомендацію правильною. Іншими словами, людина, яка обіймає другий за значущістю пост в американській виконавчій владі, уже не готова розділяти політичну відповідальність за рішення свого президента.

У цій історії є примітна деталь, яку в Україні напевно пам'ятають. 28 лютого 2025 року саме Венс став одним із головних учасників публічної суперечки в Овальному кабінеті з президентом України Володимиром Зеленським. Саме віцепрезидент почав повчати українського лідера, звинувачувати його в недостатній вдячності й ставити під сумнів його право відкрито говорити про російську агресію. Трамп підхопив цей тон, і зустріч, яка мала стати важливою дипломатичною подією, перетворилася на публічну демонстрацію тиску на главу держави, який уже четвертий рік захищав свою країну від повномасштабного вторгнення.

Тоді Трамп заявив Зеленському, що в нього "немає карт" – тобто козирів, які дають змогу розраховувати на сильну позицію в переговорах. Минув час, і політична реальність дала дуже показову відповідь. Тепер дедалі менше козирів залишається в самого американського президента. Його партія втратила контроль над Конгресом, а найближчий політичний союзник демонструє готовність публічно відмежуватися від головного зовнішньополітичного рішення адміністрації. Венс, звісно, може пояснювати свою позицію турботою про виборців, але важко не помітити, що після поразки республіканців він уже думає й про власне політичне майбутнє.

На цьому тлі, попри тиск, невизначеність американської політики й рішення Вашингтона, які нерідко об'єктивно полегшували становище Москви, Україна й далі чинить спротив російській агресії. Зеленський залишається президентом країни, яка не відмовилася від боротьби й не погодилася прийняти російські вимоги як неминучу реальність. І якщо в лютому 2025 року Трамп розмірковував про те, у кого є карти, то сьогодні варто поставити зустрічне запитання: наскільки сильною є позиція самого американського президента після того, як виборці відвернулися від його партії, а його найближче оточення почало дистанціюватися від його рішень?