Я можу навчити дітей ховатися від ракет 

Майже п’ять років мої діти спали під обстрілами. Навіть коли від роботи ППО здригався будинок. Я не спала. А вони спали.

Тепер усе інакше. Учора я була у ванній, коли почалася тривога. Не встигла навіть вийти, а мої восьмирічні сини вже збігли з другого поверху.

"Мамо, збивають! Мамо, тривога!" І самі сховалися під сходами. Вони вже знають, що робити. Школа навчила. І я вдячна за це.

Але, господи, як же страшно усвідомлювати, що твої діти у вісім років навчилися рятувати власне життя від ракет. А найстрашніше – я не знаю, чи врятує їх те місце під сходами. У нас немає підвалу. І я не знаю, де в нашому будинку справді безпечно.

Минулої ночі влучили у студентський гуртожиток. І я думаю про батьків, які відправили дітей навчатися. Чи могли вони уявити, що навіть гуртожиток стане місцем, де їхня дитина може загинути?

Я розумію, чому маленьких дітей намагаються навчати очно. Але студенти? Невже не можна хоча б їх перевести на дистанційне навчання там, де немає належних укриттів?

Ми так довго живемо у війні, що, здається, почали звикати до неможливого. Мої діти більше не сплять під обстрілами. Вони прокидаються і біжать рятуватися. А я стою й думаю, чи правильно вони обрали місце.

І знаєте, що найстрашніше? Я можу навчити своїх дітей ховатися від ракет. Але не можу пообіцяти, що вони виживуть. І з цим усвідомленням матері доводиться жити щодня.