Якщо почуєте, що схід України "сам покликав Путіна", – киньте це в їхню прокремлівську харю 

У ці квітневі дні зустрічаються в мережі пости, які читати надзвичайно важко. Це пости на тему "як це робилося".

Як ми могли не втратити...

Як усе ж втратили.

Як робилося це з нами у Слов'янську, Донецьку.

У Харкові, Запоріжжі, Одесі в них не вийшло. Але – дивом не вийшло. У Донецьку не мало вийти теж.

Дивіться фото. Це останній проукраїнський мітинг у Донецьку. Ви уявляєте, який це неймовірний мітинг для Донецька? Скільки вийшло людей за Україну – ви уявляєте це?

Я дам лінк, людина згадує, з року в рік.

Цей лінк показано кидати в харю тим людям, які зараз (та й завжди) кричать: "Це ж вони самі покликали Путіна! То вони самі винуваті!"

Так, саме в харю. У їхню прокремлівську харю.

Бо саме у Кремлі розроблялася програма стравлювання народу й натравлювання народу. А ці придурки й досі тягають мантру: "Донецьк сам покликав Росію!" – як брудну ганчірку в зубах, тягають.

Серед них є такі патріоти, що аж солодко.

Серед них письменник Шкляр.

Серед них Ірина Фаріон.

Серед них скандальна Емма Антонюк, скандал відбувся нещодавно.

Серед них навіть більше людей, ніж ми уявляємо. Продовжте список цих людей із кремлівською мантрою в зубах, будь ласка.

Бути українцем у Франківську було легше, ніж бути українцем у Донецьку. Оці люди, що вийшли колись у 2014 році на вулиці Донецька – вийшли за Україну! – вони безцінні для нашої країни. Їхня відчайдушна мужність абсолютна. Бо вони вже розуміли, що влада України Донецьк здала. Але ще на щось сподівалися.

Багатьох із них уже немає.

Когось закатували в підвалах "ДНР", "ЛНР". Навряд чи колись буде знайдено їхні тіла. Навряд чи колись буде оприлюднено їхні святі імена. Серед них є мої знайомі. Були. Історія їхніх страшних смертей губиться в підвалах.

Якщо ви колись почуєте, що схід України "сам покликав Путіна", – киньте в харю оці фото, ці відео. У їхню прокремлівську харю. Прошу не сумніватися – саме у кремлівську. Навіть коли ці люди не знають, що вони прокремль, – вони таки прокремль.

Бо єдиність і соборність України – це те, що робимо ми всі разом. І також це те, що ми розвалюємо разом. Тільки ми, розумієте?

Не розвалюйте, будь ласка. Ви ж не Кремль.

Низка постів на цю тему в очевидця й учасника.

Навіщо я постійно згадую події весни 2014 року в Донецьку?

Щоб нагадати, що Донецьк чинив опір російським окупантам!

Нам, донеччанам, просто не пощастило й не вистачило сил для перемоги.

Донеччани виходили на протести за Україну, мітинги, малювали прапори вночі, били проросійських тітушок, полювали за їхніми патрулями, знімали проросійську атрибутику, громили проросійські автобуси…

Пам'ятайте! Донецьк – це типове українське місто, яке більше за інші міста пошматоване совецькою окупацією і якому не пощастило бути прикордонним із Росією. Не більше.

Донецьк чинив спротив!

Донецьк – це Україна.