Якщо в списках партії РФ з’являються Арбузов та люди Медведчука, це означає лише одне 

Навіщо Кремлю ще одна "партія війни" та до чого тут Арбузов і Медведчук.

Передвиборчий з’їзд "Справедливої Росії – За правду" пройшов майже непомітно. Але саме в таких, на перший погляд, другорядних подіях часто приховані важливі сигнали про процеси всередині російських еліт.

Колись "Справедлива Росія" створювалася як "системна ліва опозиція" – безпечний для Кремля конкурент КПРФ. Сьогодні ж партія остаточно перетворилася на політичний сервіс адміністрації президента РФ, який виконує суто технологічні завдання.

До федеральної четвірки увійшли Сергій Миронов, один із найбільш відданих системних політиків Путіна; Олександр Бабаков – один із кураторів роботи на окупованих територіях України та давній фігурант санкційних списків; телеведуча Марина Кім, яка виконує роль медійного обличчя; та учасник війни Олег Чернишов – як символічне представництво "ветеранів СВО".

Але найцікавіше не це.

До списку по "нових територіях" включили Сергія Арбузова – колишнього першого віцепрем’єра та виконувача обов’язків прем’єр-міністра України часів Януковича.

Для нас це важливий сигнал. Кремль не відмовляється від використання українських колаборантів. Навпаки, їх продовжують тримати в резерві для роботи на окупованих територіях та як інструмент демонстрації нібито "українського представництва" в російській політичній системі.

Медведчук нікуди не зник. Російські джерела стверджують, що після фактичного відходу Геннадія Семигіна фінансовий контроль над партією частково перейшов до структур, пов’язаних із Віктором Медведчуком.

Якщо ця інформація відповідає дійсності, то ми бачимо черговий приклад дивовижної живучості Медведчука в російській політичній системі.

Попри повний крах його українського політичного проєкту, Медведчук залишається корисним для Кремля як носій мереж контактів, зв’язків та певних фінансових ресурсів.

Схоже, що нинішня кампанія СРЗП має дві головні задачі: відібрати частину протестного електорату у КПРФ; перевести соціальне невдоволення росіян у безпечне для Кремля русло – тарифи, ЖКГ, інфляція, ціни. Тобто не допустити трансформації економічного невдоволення в антивоєнний чи антипутінський протест.

Саме тому партія почала говорити не про геополітику, а про "країна воює на фронті, але програє в тилу".

Фактично СРЗП відведено роль політичного "психотерапевта війни".

За оцінками російських джерел, СРЗП може отримати лише 10–14 мандатів – майже вдвічі менше, ніж у 2021 році.

Тому нинішня кампанія цілком може стати останньою не лише для 73-річного Сергія Миронова, а й для "Справедливої Росії" у нинішньому вигляді.

Але. Якщо сьогодні в списках партії знову з’являються Арбузов та люди Медведчука, то це означає лише одне: Кремль ще не завершив експерименти з українськими колаборантами та продовжує шукати для них нову роль у своїй політичній архітектурі.